|
|
Принцип індивідуального підходу у вихованні зобов'язує вихователя вивчати індивідуальні якості виховання і на цій основі диференційно розвивати його особистість. Кожна дитина має неповторні якості, які формуються в процесі її індивідуального розвитку. До них можна віднести: спадкові й статеві особливості, інстинкти й задатки, тип нервової системи й вид темпераменту, відчуття та сприйняття, уява та уявлення, пам'ять та увага, мислення й мовлення, емоції, почуття та вольові якості.
Відомо, що деяка частина з біологічних і психологічних особливостей не змінюється в процесі виховання, інші якості набувають нові форми, підвищують або знижують свій рівень. Стабільним є темперамент дитини, але навколо нього формуються певні риси характеру, йде розвиток емоцій та психомоторики.
Спадкові нахили в процесі навчання перетворюються у здібності, а емоції та почуття виявляються у вигляді мотивів діяльності, інтересів до певних знань.
У кожної дитини своя індивідуальна структура, зміст якої на різних етапах її розвитку й виховання постійно змінюється - одні якості зникають, інші змінюються. Чим краще виховання, тим в більшій мірі виявляються у людини позитивні властивості, і тоді ми кажемо: «Вихована особистість».
Різноманітна діяльність, спілкування з різними людьми формують з людини неповторну, суперечливу особистість, яка потребує глибокого аналізу й особливих коректив у індивідуальній виховній роботі.
Досвід виховної роботи свідчить, що в багатьох випадках індивідуальний підхід вступає в суперечність з вихованням особистості в колективі і тоді вихователю буває важко зрозуміти вихованця, який позитивно реагує на його вимоги тільки наодинці, а коли їх оточують інші люди, то вихованець не звертає уваги на слова вихователя, навіть діє всупереч здоровому глузду.
Щоб груповий вплив не руйнував індивідуальне виховання, вихователю доцільно насамперед підняти рівень самосвідомості виховання, незалежність від групової оцінки. Але паралельно треба піднімати зрілість колективної думки, яка повніша підтримувати індивідуальну виховну роботу.
Секс індивідуального підходу складається з того, щоб мати можливість прогнозувати поведінку вихованця, визначати йому завдання відповідно до його нахилів і здібностей, своєчасно попереджати його помилки і провини, правильно вирішувати конфлікти, установлювати з ним демократичні стосунки, визначати найбільш ефективні виховні методи й прийоми.
Виховання однієї людини стоїть самої людини - наголошує українська мудрість. І якщо вихователь не турбується щодо виховання кожної особистості, а працює тільки з групою, то в такій групі не проявляються найбільш обдаровані індивіди.
Отже, вихователь, організуючи індивідуальну роботу, вирішує ряд проблем, загальним для яких є вивчення індивідуальних особливостей вихованця, планування індивідуальної роботи з кожним з них, індивідуальний вплив на вихованця, організація самовиховання, контроль і оцінка результатів виховної роботи.
|
|
|