Виховна робота

5.8. Метод покарання
Метод покарання (або метод примусу) полягає в том}7, що до вихованця застосовуються прийоми і засоби, які примушують його виконувати вимоги вчителя, школи, суспільства і тим самим негативні якості змінювати на позитивні звички. Покарання застосовується, перш за все, в тісному поєднанні з методом переконання і на його основі. Вихователь повинен зробити все. щоб переконати учня в його помилках, хибності його вчинків. Метод покарання застосовується лише після того, як всі інші методи впливу на вихованця були вичерпані і не дали бажаних наслідків. Дієвість цього методу визначається тим, що він примушує винного психологічно глибоко пережити свій вчинок, переглянути свою поведінку. Покарання як метод виховання включає в себе такі форми і засоби виховного впливу: нагадування, попередження, заборона, критика, несхвалення, позбавлення звання відмінника навчання, зміна особистого ставлення вихователя до вихованця на гірше, умовне покарання, осуд групою, адміністративне або дисциплінарне стягнення та ін. Нагадування являє собою розмову вихователя з вихованцем, який порушив дисципліну випадково. Вихователь в тактичній формі нагадує вихованцю основні правила поведінки в школі, пропонує запам'ятати і надалі їх виконувати. Попередження, як і нагадування, корисне для вихованця з поганою пам'яттю або неуважністю. Слова: „Якщо Ви ще раз запізнитесь на урок, я Вас покараю” іноді примушують учня скоріше реагувати на годинник і шкільний дзвоник. Заборона полягає в тому, що вихователь перелічує дії, які недопустимі для вихованця Наприклад, учню забороняється на уроках співати, голосно розмовляти, бігати, їсти, тобто все, що заважає заняттям і відволікає від них Критика негативного вчинку учня повинна бути предметною і конструктивною, такою, щоб у нього не зникло бажання виконувати свої обов'язки, а краще б розвивались добрі якості. Вихователь може застосовувати такі форми критики вихованця: 1) безособова критика, наприклад: „В нашому класі є ще учні, які поводяться погано. Але зараз я не буду називати їх прізвища”; 2) критика-похвала, наприклад: „Ви добре вчитесь, але сьогодні у Вас щось не так”; 3) стимулююча критика: «Не засмучуйтесь. Ви ще докажете свої здібності»; 4) критика-надія: „Я вірю, що Ви завтра підготуєте домашнє завдання і здобудете відмінну оцінку”: 5) критика-жаль: „Я жалкую, але змушений визначити, що діяти у таких обставинах треба більш рішуче”; 6) критика-співчуття: «Я добре Вас розумію, але зрозумійте й Ви мене. Домашнє завдання Ви не виконали. Що я маю зробити?»; 7) критика-аналогія: „Коли я був у Вашому віці, я також помилявся. Мені теж попадало від вчителя, але я все-таки виправився»; 8) критика-здивування: „Як? Невже Ви не виконали завдання?”; 9) критика-докір: „Що ж це Ви? Я ж так на Вас сподівався”; 10) критика-зауваження: „Завдання виконано неякісне. Мабуть Ви мене не зрозуміли. Наступного разу будьте уважними”. Несхвалення як прийом примусу діє тоді, коди вихованець ще не зовсім зрозумів свою провину чи думає, що так треба робити й далі. Вихователь в тактичній формі не схвалює його вчинок, каже йому, що в такій ситуації можна було б діяти більш обачливо, культурніше. Будь-яке велике порушення дисципліни і громадського порядку починається з малих недоліків в поведінці школяра. Щоб цього не було., треба стежити за дрібними порушеннями, своєчасно і рішуче їх усувати. Золоте правило виховання - турбуватися про дрібниці, і тоді не виникне ускладнення в значних питаннях моралі. До сильнодіючих засобів примусу відносяться різноманітні види покарання - позбавлення звання відмінника навчання, покарання змінюванням ставлення до вихованця, покарання-умовність. покарання - осуд групою, покарання - дисциплінарне стягнення. Позбавлення звання відмінника навчання за порушення дисципліни — дуже серйозне покарання учня, який на протязі року або декількох років старанно вчився і несподівано для себе попав у дурну компанію. Вихователю треба глибоко проаналізувати участь і роль відмінника у порушенні дисципліни І зробити правильний висновок, щоб учень виправив свою поведінку, не знизив показників у навчанні та відійшов від неблагополучної компанії. У подібних випадках добре діє таке моральне покарання, як. зміна особистого ставлення вчителя до учня - порушника дисципліни на гірше. Якщо учень поважає свого учителя, то зразу ж відчує перехід від доброго і уважливого відношення до явно презирливого. Дуже боляче діє зневажливе ставлення з боку вчителя до учня, який себе поважає. Умовне покарання об'являється учню-порушнику, і перед ним обов'язково ставиться завдання виправити свою поведінку в найкоротший термін. Якщо вихованець не змінює свою поведінку на краще, то умовне покарання перетворюється у фактичне (викликаються в школу батьки або вчинок виноситься на осуд групи). Осуд групою використовується як дуже сувора і неприємна, особливо для дівчат, міра виховного впливу з приверненням громадської думки. Нікому не хочеться втрачати свій авторитет в групі і ставати об'єктом товариської критики. Вихователю треба старанно готувати групу, щоб учні підтримали його ідею, висловили своє несхвалення в тактовній формі, по-товариські. Найтяжчим покаранням для учня є адміністративне або дисциплінарне стягнення, яке об'являється перед всім класом або в наказі директора школи. Стягнення - це виняткова форма покарання, вона застосовується тоді, коли інші методи не спрацьовують. Не можна за кожним порушенням дисципліни застосовувати стягнення, треба вибирати тільки такий прийом, який стане стимулюючим фактором у вихованні учня. При визначенні виду покарання враховують: мотив проступку; обставини, за яких він відбувся; темперамент і характер учня; його ціннісні орієнтації; авторитет в колективі;, успішність в навчанні та ін. Тільки враховуючи все це. можна правильно оцінити вчинок і визначити міру покарання. Через це за однаковий вчинок одному можна виявити осуд за допомогою колективу, а другого - суворо покарати.
© 2004 Академия гражданской защиты Украины