|
|
Постановка мети будь-якої соціальної діяльності не є просте волевиявлення окремої людини, керівника, керуючої партії або уряду.
Мета - це усвідомлений образ передбаченого результату, на досягнення якого спрямована діяльність людини.
Відмічаючи цю особливість мети. філософи казали. що найпоганіший архітектор відрізняється з самою початку від найкращої бджоли тим, що він, перед тим, як будувати чашечку з воску, насамперед будує її в своїй голові, тобто усвідомлює мету своєї роботи.
Що стосується виховної роботи. то її метою може бути модель. яка являла б собою закодований у мозку образ ідеальної особистості. Таке розуміння мети виховання передбачає комплекс виховних дій для досягнення певних якостей моделі особистості, доповненої з урахуванням соціальних вимог і можливостей самовиховання.
Мета виховання є уявне визначення того. якою повинна стати людина, щоб відповідати уявленню суспільства про ідеал особистості, яка здібна була б активно взаємодіяти і навколишнім середовищем і приносити максимальну користь своєму народові.
Загальна мета, вказуючи на генеральний напрям всієї роботи з виховання дітей і молоді, конкретизується завданнями і окремими аспектами, які потім реалізуються різними підрозділами системи виховання і освіти в країні.
Мета виховання має історичний характер. Загальна мета виховання завжди об'єктивна. Вона відбиває вимоги даного суспільства, які визначаються рівнем розвитку економіки, науки і культури. А з іншого боку - досягнення стратегічної мети сприяє розвитку суспільства. Тому мета виховання завжди відповідає способу виробництва і розподілу матеріальних благ. В цьому можна переконатись, якщо розглянути деякі типи виховання та Їх цілі.
Загальна мета виховання розробляється ідеологами правлячого класу, партії, вона виражає об'єктивні потреби суспільства, держави, в процесі здійснення коректується і реалізується вже в зміненому вигляді. Ця мета приймається або нехтується особистістю вихованця.
Тому так важливо правильно і вірно обґрунтувати мету виховання для кожної верстви населення, для кожної особистості.
Важливість обґрунтування мети виховання і наповнення її конкретним змістом досить повно охарактеризовані в історично-педагогічній і соціально-політичній літературі.
Слід зауважити, що ранні підходи до визначення мети виховання - емпіричне й тлумачення, А діалектико-матеріалістичний підхід базується на визнанні об'єктивного характеру мети і вимог до особистості, які диктують соціально-економічні умови суспільства.
У первісному суспільстві мета виховання була єдиною для всіх: привчання до трудової діяльності, формування різних прийомів і засобів добування їжі, виготовлення одягу, вироблення необхідних для цього знарядь труда.
Перехід до рабовласницького устрою обумовив зміну і диференціацію мети виховання. Виховання набуває класовий характер, а держава закріплює нерівність соціальних груп, перетворивши виховання в знаряддя збагачення одних людей і поневолювання інших. Різноманітний духовний розвиток був привілеєм багачів; а тяжка фізична праця була долею рабів та їх дітей.
Феодалізм сприяв подальшому відриву мети виховання від інтересів простого народу. Виховання в цей період вирішувало питання підготовки людей до виконання функцій феодалів, духовенства, доглядачів, лакеїв. Суттєвою відзнакою виховання при феодалізмі була яскраво визначена церква, теологічна спрямованість всіх видів виховного процесу.
Тому наступний історичний етап розвитку суспільства - буржуазний - посилив значення виховання дітей багатіїв для виконання ними ролі керівників держави, виробництва. Разом з тим з'являється потреба в громадському вихованні дітей всіх соціальних груп і в розповсюдженні освіти серед трудящих для більш успішної реалізації досягнень науково-технічного прогресу. Об'єктивно зародився рух за соціальну рівність і виховання, рівне для всіх верств населення.
На початку революційних подій в Росії у 1903 р. створились умови для забезпечення обов'язкової початкової освіти. В період демократичної революції 1905-1907 рр. в Україні почалась боротьба за знищення всіх гноблень і забезпечення безкоштовної загальної освіти рідною мовою в школах. Однак ці соціальні починання прогресивних педагогів царська влада незабаром припинила.
Після революції 1917 р, були проголошені ідеї, які хвилювали всіх людей світу: братерство, рівність, воля, а значить, й рівне, вільне, всебічне, гармонійне виховання громадян незалежно від їх класового, расового, національного стану.
В Україні суттєво змінювались цілі виховання дітей І молоді. В 1919 р. відповідно до декрету радянської влади в школах було заборонено викладання Закону Божого і взагалі релігійне виховання. 14 березня 1919 р, був прийнятий декрет про навчання дітей у школах рідною мовою.
Велика увага приділялась розробці цілей трудового, політичного, морального, естетичного, фізичного виховання дітей та молоді. Радянська школа висунула нові завдання в системі народної освіти, почалась боротьба за загальне обов'язкове навчання. У 1930 р. прийнято рішення про загальне обов'язкове початкове навчання, а у 1949 р. після Великої Вітчизняної війни було запроваджено обов'язкове загальне семирічне навчання У 1958 р. встановлено нову систему шкільної освіти - загальна обов'язкова восьмирічна школа.
Незважаючи на серйозні недоліки в роботі середньої загальноосвітньої школи, уряд СРСР приймає рішення увести загальну середню освіту, підвищити рівень комуністичного виховання школярів.
Звичайно, кожний вад освіти вносив певні корективи в розробку головної мети виховання і окремих його напрямків. Але виховання дітей і молоді було дуже заідеологізованим, партійно-політичним, не відповідало умовам розвитку суспільства і потребам особистості. Авторитарна держава породила авторитарну педагогіку і авторитарне виховання.
З перетворенням України на самостійну демократичну державу освіта і виховання стали на шлях докорінного реформування.
Державна національна програма "Освіта" ("Україна XXI століття) формулює головну мету національного виховання - ".. набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування У молоді незалежно від національної належності особистісних рис громадян Української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури" [44].
Головна мета національного виховання розподіляється на цілі дошкільного виховання, цілі виховання у загальній середній школі, цілі виховання у професійних навчально-виховних закладах, цілі виховання у вищих навчальних закладах.
Метою дошкільного виховання є забезпечення фізичного та психічного здоров'я дітей, Їх повноцінного розвитку, готовності до школи, набуття життєвого досвіду.
Мета вихований у загальній середнім школі полягає в забезпеченні продовження всебічного розвитку дитини як цілісної особистості, її здібностей і обдаровань, формування громадянина України, здатного до свідомого суспільного вибору.
Метою виховання у професійних навчально-виховних закладах є забезпечення професійної самореалізації особистості, формування її кваліфікаційного рівня, створення соціально-активного, морального і фізично здорового національного виробничого контингенту.
Мста виховання у вищих навчальних закладах полягає в забезпеченні фундаментальної наукової, загальнокультурної, практичної підготовки фахівців та всебічного розвитку особистості як найвищої" цінності суспільства.
Головна мета виховання у тій чи іншій сфері освіти розглядається системно, через пріоритетні напрями, стратегічні і тактичні завдання виховної роботи.
В системі виховання розглядаються два класи завдань, які розрізняються за їх місцем у процесі виховання. Це виховні та виховуючі завдання.
Виховні завдання ставить і розв'язує педагог. Кожне завдання має загальну мету дії вихователя, яке конкретизується стосовно певного етапу його вирішення. Виховне завдання - це тактика, зміст. спосіб та умови досягнення загальної виховної мети.
Вихователь виступає в ролі керівника діяльністю вихованців Саме він пояснює їм. як діяти, щоб вирішувати виховуючі завдання в процесі самодіяльності, самовиховання і самовдосконалення.
Кожний педагог пам'ятає, що управління виховним процесом це диктат, не сувора детермінація діяльності дитини "це можна, а це не можна" Виховний вплив не визначає однозначної поведінки, а пропонує виховуючі завдання, які для дитини є вільним і творчим актом.
Одна з особливостей виховного завдання полягає в тому. що воно не вирішується педагогом безвідносно до вирішення виховуючого завдання. Процес вирішення виховуючого завдання розгортається як спільна діяльність і діяльне спілкування в системі "вихователь-вихованець". їх співробітництво і співдружність у реальних живих контактах один з одним. А це й складає середовище. в якому виникає й розвивається особистість дитини і особистість дорослого як вихователя.
|
|
|