|
|
Сучасна наука і соціальна практика для дослідження складних проблем застосовують системний підхід в основі якого лежить розгляд об'єктів як
"Система" - слово грецьке, буквально означає ціле. складене з частин, з'єднання з безлічі елементів, які знаходяться у відношеннях і певних зв'язках один з одним, в результаті чого створюються цілісність, єдність.
Системний підхід орієнтує дослідника на розкриття цілісності об'єкта. на виявлення різноманітних типів зв'язків у ньому і зведення їх в єдину теоретичну картину. Це дозволяє розвивати і удосконалювати як теорію, гак і практику, використовувати математичні методи та електронно-обчислюванні машини для дослідження загальних властивостей великої кількості елементів, які складають ту чи іншу систему.
Системність являє собою одну з важливих закономірностей природи і соціальної практики. В основі її лежить упорядкована сукупність елементів, які складають структуру. Але елементи структури можуть по-різному систематизуватися, тобто групуватися в межах однієї цілісності. Наприклад, у педагогіці з метою підвищення ефективності навчання навчальну інформацію зображають в більш адекватному для сприйняття і запам'ятовування вигляді. Цього вимагає принцип систематичності і послідовності у навчанні. Цілісний опис теми передбачає декілька самостійних, але взаємопов'язаних елементів, питань, які, у свою чергу, підрозділяються на елементарні підпитання.
Разом з тим системність по-різному проявляється у механічних і соціальних системах. Якщо в механічній системі хоча б один елемент не спрацьовує, вона зупиняється або руйнується, а соціальні системи більш гнучкі, вони продовжують функціонувати навіть тоді, коли їх елементи діють не узгоджено або допускають помилки. Наприклад, група учнів продовжує навчатись навіть тоді, коли окремі школярі не відвідують уроки або одержують незадовільні оцінки. Природно, під впливом більшості учнів, які не встигають у навчанні, клас як система погіршує свої результати.
В педагогіці системний підхід дозволяє інтегрувати і систематизувати накопичені знання, переборювати їх надлишок, уникати вади попереднього досвіду, удосконалювати навчально-виховний процес.
На протязі багатьох століть педагогічна наука розробляла різні системи освіти, навчання і виховання. Так, до XVIII ст. освіта була привілею церкви та правлячих класів, а в XVIII ст. в економічно розвинутих державах стала запроваджуватись система народної освіти. В кінці XIX ст. у Франції та Англії була запроваджена система загального обов'язкового початкового навчання. У 1930 р. така система була запроваджена в Союзі РСР, а у 1977 р. була проголошена обов'язкова загальна середня освіта молоді. Уперше в цій системі були визначені завдання всебічного, гармонійного розвитку людини. Система накреслювала зв'язок і єдність навчання і виховання, співдружність школи, сім'ї і громадськості у вихованні дітей і молоді.
У розвинутих капіталістичних державах (США, Англія, Канада, Японія та ін.) створюються різноманітні динамічні системи освіти, які, на погляд авторів, відповідають вимогам сьогодення. В Англії система освіти більш спрямована на єдність навчання і практики. Американські системи більш вільні, але потребують значно більшого обсягу навчання.
Суттєвим негативом цих систем освіти є те, що вся діяльність педагога спрямована тільки на передавання знань, а для виховання не залишається місця. В США проблему виховання вирішують ділком демократично: планова система виховання вважається ілюзорною і навіть абсурдною - дитина самостійно без усякого керівництва вибирає собі ідеали, задовольняючи спонтанні бажання свого віку, досягає особистого успіху. Моральний обов'язок виявляється через обов'язок людини насамперед до себе, а тільки потім до сім'ї і суспільства. Більшість американських шкіл знаходиться під впливом церкви. Учителі мають надію, що та чи інша релігія створить основу для покращання морального виховання підлітків та молоді, відверне їх увагу від наркотиків. проституції, злочинності.
Історія вітчизняної педагогіки свідчить, що прогресивні філософи й учителі різних навчальних закладів розробляли і дотримувались певних систем навчально-виховного процесу. М.Г.Чернишевський висловив ряд цінних думок про систематичність у вихованні та навчанні дітей. К.Д.Ушинський відстоював систематичність навчання, розглядав педагогіку як єдину системну науку і мистецтво. Тільки зі сукупності практики і теорії виховання, писав Ушинський, може створитись педагогічна система виховання як наука і мистецтво.
Сучасна педагогіка збагатилась оригінальними системами виховання, розробленими А.С.Макаренком, В.О.Сухомлинським, С.Т.Шацьким. Д.Ельконіним, В.Давидовим, В.Репкіним та іншими педагогами-практиками.
А.С.Макаренко справедливо вважав, що ніякий засіб не можна розглядати окремо від системи. Ніякий засіб не може вважатися ні поганим, ані хорошим, якщо розглядати його окремо від інших засобів, від всього комплексу виховних впливів.
Цю думку Макаренка продовжив його учень В.О.Сухомлииський, який показав, що не тільки можна користуватися якимось одним засобом, але не можна хоч яку-небудь одну сторону з системи виховання виключити. "Упустите виховання переконань, упустите виховання людяності або виховання працелюбності, упустите що-небудь - і ви не вирішите ніякого іншого завдання виховання, - казав Сухомлинський [57].
Велике значення для розуміння системності у вихованні дітей мають труди С.Т.Шацького. В теорії та практиці він розвивав положення про те, що виховання є насамперед організацією дитячого життя і діяльності, яка має за мету підготовку людей із широкими соціально-політичним кругозором, всебічно освічених і розвинутих діячів.
Д. Ельконін, В.Давидов, В.Репкін та їх послідовники розробили й успішно застосовують систему розвиваючого навчання. Ця система змінила методику й ціль навчально-виховного процесу. Метою є розвинути мислення учня до рівня, коли він буде своїм розумом розуміти правила поведінки, закони і логіку навчальних предметів.
Звичайно, неможливо повторити системи видатних педагогів, але їх ідеї дають позитивний результат у вихованні дітей і молоді, коли правильно використовуються в нових умовах.
Нещодавно в цілях виховання нової людини була проголошена ідея комплексного підходу. Зазначалось, що комплексність є відбиттям системного аналізу. З його позицій виховання - це система, яка складається з певного комплексу взаємопов'язаних компонентів. Зв'язки між цими компонентами настільки міцні та суттєві, що зміна одного з них зразу ж спричиняє зміну інших, а нерідко і системи в цілому - психологія людини стає іншою.
Припускалось, що компоненти виховного процесу забезпечать необхідний результат у тому випадку, якщо будуть об'єднані спільністю цілі, завдання, змісту, форм і методів виховання. Але при цьому припущенні не бралось до уваги ні співвідношення між компонентами, ні повнота їх складу. ні пріоритетні напрями у вихованні різних верств населення. В результаті ідея комплексного підходу з вихованні не була реалізована на практиці в повній мірі.
В деяких школах та інших навчально-виховних закладах піл системою виховання необґрунтоване розуміють усяку виховну роботу. яку педагог виконує відносно регулярно. систематично і реалізує і за допомогою запланованих заходів. Результати роботи оцінюються не за якістю, а за кількістю заходів, незважаючи на те що відношення до них і боку учнів негативне. Формалізм і обов'язковість відбирають багато часу і сил в організаторів такої роботи, але не створюють у мов для духовного збагачення особистості.
Аналіз педагогічного досвіду дозволяє запропонувати систему виховання "Людина - людина", тому що виховання - це насамперед процес впливу однієї людини на іншу.
Людина як цілісна істота має дві взаємопов'язані, але відносно самостійні сторони і відповідно підсистеми – „людина як організм" і "людина як особистість.”
Підсистема "людина як організм" за своєю складністю не має собі рівних. вона включає матеріальну базу організації, живий організм, нижчу нервову систему. несвідоме. Генетичне психіка людини розвивається за програмою, яка закладена спадковій структурі організму, а точніше у клішні ДНК. В ранніх формах розвиток психіки відбувається несвідомо: спадкові задатки. безумовні рефлекси регулюють реакції, дії. вчинки дитини. Потім пробуджується вища форма психіки - свідомість, посередник між несвідомим і зовнішнім світом - суспільством, школою, вихователем.
Підсистема "людина як особистість" базується на підсистемі "людина як організм", але доповнюється механізмом вищої нервової діяльності. свідомого і надсвідомого. Надсвідоме - вища інстанція в структурі духовного життя людини, воно виконує роль внутрішнього цензора, совісті, яка гальмує шалені агресивні та сексуальні нахили.
Тісний зв'язок несвідомого, свідомого і надсвідомого в структурі особистості свідчить про її динамічність і доступність для спостереження внутрішніх процесів і тих змін. які відсуваються внаслідок виховної роботи. Тому вихователь частіше впливає на весь спектр психіки, не зважаючи на наслідки.
Для підвищення ефективності виховання необхідно розглядати динамічну структуру особистості , яка включає в себе три взаємозв'язані системи:
біологічну, психологічну і соціальну.
Біологічна система включає характерний для неї генотип, який відрізняється від генотипу інших людей. За допомогою природжених рефлексів забезпечується діяльність нервової системи, саморегуляція організму, його адаптація до навколишнього середовища.
Важливим є те. що рефлекси лежать в основі розвитку виховання та навчання людини. Безумовні рефлекси здійснюються автоматично, але надають тільки обмежені орієнтири у відносно постійному середовищі, в той час як умовні рефлекси вже забезпечують універсальність знань, гнучкість поведінки у різноманітних: умовах.
Психологічна система людини включає в себе емоційні, пізнавальні, вольові процеси, які постійно розвиваються і знаходяться під пильним контролем вихователя. Залежно від форм і методів виховного впливу психічні процеси розвиваються повільніше або швидше, досягають або не досягають свого вищого рівня, формуючи свідомість і самостійність людини.
Соціальна система людини відображає кінцевий, якщо так можна казати, результат навчання і виховання і являє собою певні властивості - характер. здібності, спрямованість, стиль поведінки тощо. Кожна властивість людини має свою специфічну систему якостей, які створюють неповторну особистість. Але під час дослідження і виховання особистості доводиться розглядати ту чи іншу систему, групу якостей, ізолюючі їх одне від іншого. Таке припущення дозволяє у вихованні людини підходити до неї індивідуально. диференційовано, щоб на завершення певного етапу виховної роботи сформувати всю систему особистості, яка б відповідала вимогам до біологічної, психологічної та соціальної складової людини.
Ми вважаємо, що виховання - це діяння однієї системи на іншу, тобто проникнення системи особистості вихователя в систему особистості викопаний.
Обидві системи - система вихователя і система вихованця - суттєво відрізняються одна під одної. Вихователь має більш організовану структуру. значно вищий рівень розвитку психіки, свідомості і самосвідомості, ніж вихованець. Це дозволяє вихователю тонше впливати на духовний світ вихованця. підіймати його до свого рівня.
Якщо зобразити взаємовплив системи вихователя і системи вихованця і графічно у вигляді двох кіл. більше з яких належить вихователю, а менше - вихованцю, то перетин їх покаже нам глибину виховного впливу і ступінь взаємопорозуміння.
В кожному колі можна уявити собі ядро - внутрішній заряд несвідомого і зовнішню частину - свідому частину психіки. Чим поверхневіші, випадковіші контакти вихователя і вихованця, тим меншу долю свідомого зачіпають вони як у того, так і в іншого. Але інтенсивне виховання характеризується перетином внутрішніх кіл, і тоді і настає єдність душ. гармонія і повне взаємопорозуміння вихователя і вихованця.
Розглядаючи виховання особистості в групі, колективі, можна підкреслити. що система "людина - людина" перетворюється у більш складну систему "людина - група людина". Ця система (соціальна група), яку виховує педагог, має свої елементи: групову думку, групові настрої, традиції, взаємовідносини тощо. Ці елементи також структурно підпорядковані, і їх вплив на особистість має певне значення для реалізації принципу "виховання особистості в колективі і через колектив".
В групі учень засвоює певні норми та правила поведінки; навчається грубості або ввічливості, безпринципності або принциповості, індивідуалізму або товариськості, та ін. Вихователь враховує рівень розвитку групи, силу її впливу на окрему людину. Тому виховання особистості в гру ні обов'язково супроводжується вихованням самої групи, її окремих мікрогруп і створенням здорової моральної атмосфери, яка сприяла б всебічному вихованню особистості.
Взаємозв'язок структур особистості і груп різних форм виховної роботи зобов'язує вихователя урахувати різноманітність варіантів системного підходу до виховання особистості.
Зараз в Україні упроваджується національна система виховання молоді В основу національної системи виховання України покладені принципи гуманізму, демократизму, єдності сім'ї і школи, спадкоємності поколінь, та ін..
Система дошкільного виховання здійснюється в родині, дитячих дошкільних закладах в тісній взаємодії з сім'єю. Дошкільне виховання ґрунтується на засадах родинного виховання, народної педагогіки, національної культури, сучасних досягнень науки, надбань світового педагогічного досвіду. Воно органічно поєднує родинне і суспільне виховання.
Доки така система обговорюється, кожна сім'я і кожний дошкільний виховний заклад вирішують проблему виховання дітей в тяжких умовах сьогодення по-своєму, дотримуючись головних принципів добра і поваги до старших, фізичного здоров'я та психічної рівноваги, зацікавленого ставлення до навколишнього світу і навчання а школі.
Система виховання школярів має ряд підсистем: виховання молодших школярів, виховання школярів-підлітків. виховання старшокласників, виховання випускників шкіл. кожна з них має свої цілі, форми, методи.
Аналіз шкільних систем виховання в Україні показує, що кожна з них йде своїм шляхом, кожний класний керівник, завідуючий з виховної роботи. директор школи створює свою систему виховної робот Серед найбільш відомих і достатньо ефективних систем видатних педагогів можна назвати систему М.Ю.Красовицького. систему А.Н.Чєрниша систему С.В.Белухи. систему В.А.Караковського та ін.
Державна національна програма "Освіта" ("Україна XXI століття") відмічає, що стратегічними завданнями реформування загальної освіти є "органічне поєднання навчання і виховання і метою забезпечення розумовою, морального, художньо-естетичного, правового, патріотичного, екологічного. трудового та фізичного розвитку дитини, формування здорового способу життя"; таке поєднання навчання і виховання потребує створення чіткої системи. яка б ураховувала особистості потреби і здібності учнів.
Актуальною проблемою є, на наш погляд, створення системи виховання студентів вищих навчальних закладів. Національна програма „Освіта” про це не згадує, а тільки відмічає, що пріоритетним напрямом реформування вищої освіти є "демократизація, та гуманізація навчально-виховного процесу, органічне поєднання в ньому національного та загальнолюдського начал" [44]
Виховання військовослужбовців проводиться відповідно до виховної роботи у Збройних Силах України, яка розглядає виховний процес як системну діяльність вихователів всіх рангів Головною метою У виховній роботі вважається розкриття суті то характеру військово-професійної праці: формування військово-професійних та морально-бойових якостей. розуміння їх значущості. розуміння військовослужбовцями своїх творчих можливостей. розвиток трудової активності; виховання захоплених ратною працею людей. Концепція виховної роботи у Збройних Силах України підкреслює, що виховання та керівництво самовихованням повинно носити систематичний характер.
Системний підхід до виховання орієнтує вихователя на розкриття найважливіших елементів, які потребують цілеспрямованого формування і роз-видку у вихованця, використання найбільш ефективно діючих методів і форм виховної роботи у тісному зв'язку з соціально-психологічними умовами і вимогами Концепції національного виховання.
Отже в загальну систему виховної роботи входять такі елементи, як:
система цілей і завдань виховання:
система принципів та умов виховної роботи:
система методів виховання;
система форм організації виховної робот и;
система оцінки га контролю результатів виховання.
|
|
|