|
|
Успіх у вихованні підростаючого покоління значною мірою належить від знань й умінь дотримуватись принципів виховання.
Принципи виховання це основні вихідні положення, закономірності. правила, виконання яких дозволяє вихователю упорядкувати і систематизувати свою діяльність, досягти найкращих результатів у формуванні особистості.
Проблема принципів у теорії виховання є основоположною З давніх давен вважалось; які принципи, таке виховання. У Стародавній 1 Греції головним принципом виховання молоді була єдність розвитку фізичного й розумового одночасно. Якщо афіняни прагнули до певного, всебічного розкриття здібностей людини, то спартанці турбувались головним чином про виховання фізичне. яке повинно було дати державі захисника сильного. Дисциплінованого воїна.
Стародавні і греки у вихованні молоді дотримувались принципу благородного змагання в різних ситуаціях, в різних галузях життя.
Па основі цих положень і формувалась програма виховання молодої о афінянина. Але в грецьких школах не було єдиної виховної системи. Грецький філософ і вчений, вихователь Олександра Македонського. Арістотель (384-322 р.р. до н.е) писав, що в той час існували розбіжності відносно практики виховання.
Різні погляди на принципи й систему виховання були й у Стародавньому Римі. Квитиліан рішуче виступав проти навчання дітей вдома, підкреслюючи виховне значення ніколи. Він писав, що вдома дитина навчається від дорослих, слухаючи, як розмовляють навколо неї. спостерігаючи моральну розбещеність і всілякі цинічні діяння й грубу лайку. Діти запам'ятовують це рані вади приносять до школи.
В Римській імперії постійно велись суперечки, яким повинно були виховання: суворим або з послабленням. Успішним виховання було тоді коли дотримувалися золотої середини.
Деякі римляни у вихованні рабів навіювали їм почуття власної гідності й цінності своєї особистості, щоб у майбутньому з них вийшли вільні громадяни якщо їх відпустять на волю.
У різні епохи виховання людини мало свої специфічні принципи Наприклад, в епоху феодалізму дотримувались релігійних принципів виховання Коли ввели на Русі кріпацьке право - народ створив свої неписані принципи відношення до феодалів і до виховання дітей.
Лицарі, незадоволені релігійним вихованням, створили свої принципи світського виховання, в основу яких було покладено вивчення "вільних благочестій" і шанування жінки.
На противагу середньовічним принципам виховання і їх паличною дисципліною французький філософ і мислитель XVIII ст. Ж. Ж .Руссо пропонував нові вільні принципи виховання, які ставили за мету переробити старий світ на новий, ліквідувати соціальну нерівність серед, людей.
У XVIII ст. перші російські просвітяни В.М. Татищев. І Т. Посошков, А.Д.Кантсмір та інші проголосили початок переходу офіційного виховання від церковних принципів до світської моралі. Її головним принципом була "користь моральна".
В українському суспільстві з інтересом сприймались широко розповсюджені збірники про основні принципи поведінки людини. В 1794 р. вийшов твір Г.Бажанова "Кишенькова книжка чесної людини, або потрібні правила на всякому місці і в усякий час''. В ній були такі правила: не будь легко важким. але виховуй у себе рішучість: поклади межі своїм бажанням і будь вдячним.
З розвитком капіталізму в суспільстві романтичне лицарство передових дворян було витиснуто діловою чіпкістю й холодною ощадливістю молодої буржуазії. У вихованні молоді мали перевагу принципи прагматизму, егоїзму, зовнішньої ввічливості й релігійності.
У XIX ст. в Росії інтелігенція розповсюджувала ідеї славянофільства. А.С.Хом'яков обґрунтував принципи "християнського шляху вдосконалення моралі суспільства і людини . Ідеалом виховання славянофіли вважали незалежні моральні принципи російської общини.
Наприкінці XIX ст. в Росії та в Україні були популярні деякі принципи виховання молоді, які висловлювались видатними письменниками Ф.М.Достоєвським, Я.М.Толстим, істориком і мислителем В.С. Соловйовим та ін.
Викриваючи аморальність російської аристократії та пануючого класу. їх хамелеонство і лицемірство. Ф.М.Достоєвський вважав, що народ треба виховувати в дусі покірливості й аскетизму. Страждання людини, за Достоєвським є вищий принцип моральності, шлях до поліпшення людини й суспільства,
Л.М.Толстой. критикуючи буржуазне суспільство і моральні вади російського суспільства, розвивав принципи аскетизму, "всеочищаючої любові", непротивлення злу насильством, завдяки яким тільки й може удосконалюватися людина й суспільство.
В.С.Соловйов вважав принципами християнського виховання добро й обов'язок, які отримують свій реальний зміст і спрямованість від осягнення Бога.
На початку XX ст. в Україні починають розповсюджуватися позитивістські ідеї. Основний принцип позитивізму: всі позитивні (справжні) знання можна здобути як результати й висновки окремих спеціальних наук без філософських узагальнень. Педагогіка повинна відповісти насамперед на запитання "як", а не "чому'. Головний принцип позитивізму у вихованні - не досліджувати причини, а спиратися на факти у вихованні конкретних людей.
Після революції в Росії на протязі 70 років існування Радянської влади в педагогіці розроблялися принципи комуністичного виховання: комуністична ідейність і цілеспрямованість; зв'язок виховання з життям, з трудовою діяльністю, з практикою комуністичного будівництва; виховання особистості в колективі й через колектив; єдність вимог і повага до особистості; послідовність, систематичність і єдність виховних впливів; урахування вікових та індивідуальних особливостей учнів [55, с. 188].
Після утворення незалежної України почались реформи в системі освіти. У 1991 р. був оголошений проект "Національної системи виховання" (концепція). який містив у собі такі принципи національного виховання [44]:
народність - єдність загальнолюдського і національного;
природо відповідність виховання - врахування багатогранної і цілісної природи людини, вікових та індивідуальних особливостей дітей;
культуровідповідність виховання - органічний зв'язок з історією народу, Його мовою, традиціями;
гуманізація виховання - створення умов для формування кращих якостей та здібностей дитини;
демократизація виховання - усунення авторитарного стилю виховання. Співробітництво вихователів і вихованців;
безперервність цілісності і наступності у вихованні; нероздільність навчання і виховання;
етнізація виховного процесу - наповнення виховання національним змістом, спрямованим на формування самосвідомості громадян;
диференціація та індивідуалізація виховного процесу - врахування рівнів фізичного, психічного, соціального, духовного, інтелектуального розвитку вихованців;
послідовність, системність і варіативність форм і методів виховання;
зв'язок виховання з життям, трудовою діяльністю народу ' продуктивною працею;
інтегративність - єдність педагогічних вимог школи, сім'ї і громадськості; забезпечення педагогічного всеобучу батьків.
Аналіз Національної концепції виховання свідчить про те, що автори пропонують виховувати підростаюче покоління на цінностях "національного".
національної психології, національного способу мислення, народної моралі, етики й естетики, національної свідомості і самосвідомості.
Але, вихваляючи національне, не треба, однак, забувати і його межі, не можна ідеєю національного виховання підростаючого покоління спрямовувати не на майбутнє, а в минуле народу України. Припускаємо, що "етнізація виховного процесу" тільки шляхом всеохоплюючого впровадження державної української мови у виховний процес молоді національної меншості не покращить, а навпаки погіршить результати виховання.
Безумовно, встановити єдині принципи виховання підростаючого покоління незалежної України, в якій зараз відбуваються соціально-економічні кризи, дуже важко чи навіть неможливо. Національна концепція виховання незалежно від деяких вад заслуговує уваги і подальшого розцінку.
Виходячи з аналізу зафіксованих у педагогіці принципів виховання і завдань виховної роботи в сучасних умовах, основні педагогічні положення можна звести до таких принципів:
цілеспрямованість та ідейність виховання:
врахування державних і національних інтересів у виховати:
гуманізація виховання;
демократизація виховання:
виховання особистості в групі, колективі;
індивідуальний підходу вихованні;
опора на позитивне у вихованні:
зв'язок виховання з навчанням;
єдність і узгодженість виховних впливів:
зв'язок виховання з життям, працею, реаліями суспільства.
Ці принципи потрібно розглядати у тісному зв'язку і взаємодії. Підкреслимо, що принципи не догма, а керівництво до творчості пошуку нових. найбільш перспективних вирішень проблем виховання дітей, молоді та дорослих.
Творчість вихователя повинна бути спрямована на вирішення завдань виховання таким чином, щоб максимально згладити протиріччя між особистими і громадськими, національними і державними інтересами, між зростаючими потребами особистості і можливостями їх задовольнити, між суворими вимогами до вихованця і повагою до його особистості та ін.
Педагогічна творчість - вміння вихователя продумувати взаємозв'язок принципів і прийомів виховання, досліджувати великі та малі результати педагогічних впливів на особистість. Кожний вплив" на особистість, або групу втрачає свою силу, якщо не діють інші засоби, кожний принцип перетворюється в марний дзвін, якщо не реалізуються інші принципи виховання. Тому головною закономірністю виховного процесу є гармонія педагогічних прийомів, засобів і принципів виховання.
Кожний вихователь визначає для себе певну особисту модель поведінки з вихованцями, теоретичним змістом якої с ті принципи, яких він дотримується частіше.
Розглянемо принципи виховання та умови їх реалізації.
|
|
|