|
|
Професійне виховання - процес формування і розвитку в особистості стійких інтересів і почуттів, здібностей і якостей для оволодіння конкретною професією (спеціальністю) і забезпечення професійної майстерності.
Залежно від фаху професійне виховання може бути: політичним, педагогічним, соціологічним, юридичним, психологічним, фізико-математичним, артистичним, сільськогосподарським та ін.
Професійне виховання йде паралельно з трудовим вихованням, але воно конкретніше орієнтує юнака чи дівчину на вибір професії, а згодом і спеціальності. Вибір професії - найважливіший крок у житії людини. Але займатись тим, що тебе цікавить, приносить задоволення - одна з найважливіших умов відчуття життєвої повноцінності.
Найціннішу спадщину дитина одержує в сім'ї, коли бачить, як працюють батьки, коли захоплюється батьківським фахом. Умови сільського життя дозволяють дитині знайомитися з трудом дорослих і включатися в різноманітну роботу: пастуха, вівчара, доярки, конюха, городника, садівника, тракториста, агронома тощо. Вміння з домоведення, догляду за тваринами і навички сільськогосподарського труда можуть викликати у юнаків та дівчат стійкий інтерес до сільськогосподарських професій, і тоді вони після закінчення середньої школи залишаються працювати в селі або поступають в сільськогосподарські навчальні заклади.
Незважаючи на те. що на заводах, фабриках, різних підприємствах міста зосереджена більшість професій, школярі не мають змоги з ними ознайомитись. Якщо батько чи мати працює інженером на заводі або бухгалтером комерційної фірми, то дитина зовсім не знає специфіки їх праці і тому не може зробити для себе правильних висновків, чи наслідувати професію батьків, чи обрати якусь іншу.
Відкриті професії (вчителя, лікаря, продавця, водія автотранспорту та ін.) більше приваблюють молодь, але вона часто розчаровується, як тільки починається повсякденна і напружена робота.
Професійне виховання базується на добрій інформованості батьків, вихователів і дітей. На жаль, школа і сім'я ще мало знають про характер, специфіку, умови праці багатьох професій, заробітну плату і перспективу певних спеціальностей.
Орієнтація на навчання у вищому навчальному закладі часто буває недостатньо обґрунтованою. Так, обираючи професію вчителя, інколи керуються міркуванням про те, що в учителів тривала відпустка, забуваючи при цьому, скільки ненормованого робочого часу забирає в людини професія педагога, якої психічної напруги вона вимагає, скільки самовідданої праці потребує.
Часом юнаків ваблять майбутні героїчні подвиги офіцерів, а дівчат - блиск естрадної або театральної сцени. Романтика і слава - це добрі стимули, але до них ще треба додати здібності, працьовитість і відповідні знання.
В останні роки молодь робить ставкуна «грошовиті» професії, які створила ринкова економіка - бізнесмен, біржовик, дилер, маклер, менеджер та ін. Таких спеціалістів навіть готують у платних навчальних закладах, але роботе випускникам ніхто не гарантує. Ринкова стихія швидко розпізнає можливості кожної людини і, незважаючи на дипломи і сертифікати про освіту, жорстоко розправляється з невдахою, який не вміє встановлювати ділові зв'язки з погрібними людьми і не має „криші” - захисту від рекету.
Мільйони наших людей не мають престижних професій, але люблять свою спеціальність, удосконалюють майстерність, щиро вірять, що їх робота необхідна людям для кращого життя.
Дійсно, важлива обставина - людина повинна робити те, до чого вона має хист і здібності. Таку працю вона виконуватиме залюбки і найкраще. Це приносить користь і людині, і всьому суспільству. Відповідальним завданням професійного виховання є рання діагностика нахилів і задатків дитини.
Зрозуміло, що частіше за все саме батьки першими помічають обдарованість дитини, коли її можна з ким-небудь порівняти. Батькам не дуже складно спостерігати, спрямовувати і розвивати механічні, побутові навички, але що стосується більш складних здібностей - музикальних, художніх, артистичних тощо, то їх можна розвивати за допомогою фахівців, психологів школи.
Багато зла може принести прагнення батьків за будь-що зробити зі .своєї дитини митця-професіонала, якщо вона не виявляє до цього ні хисту, ані бажання. Деколи необхідно відступитися від своїх намірів, інакше дитина буде розчарована, що може призвести до відчуття у неї неповноцінності чи навіть втрати бажання здобувати будь-яку спеціальність.
Якщо батьки мають сумнів щодо доцільності спеціалізації дитини, або навпаки, вважають свою дитину дуже обдарованою, то їм обов'язково потрібно звернутися до педагогіко-психологічної консультації. Під час цієї консультації діти проходять психологічну перевірку, мета якої - встановити спрямованість, структуру їх здібностей, ступінь орієнтації в технічних і суспільних дисциплінах, наявність чи відсутність в дитині якихось невротичних рис або порушення працездатності.
На нашу думку, професійне виховання повинно включати послідовне ознайомлення учня з елементарними спеціальностями, формування початкових вмінь та навичок в різних галузях народного господарства. Випускник школи за 11-12 років повинен не тільки набути загальні знання, про різні науки, але й вміти, по-перше, себе обслуговувати; по-друге, за необхідності виконувати різноманітну роботу і, по-третє, завдяки здобутим навичкам, робити більш правильний вибір майбутньої професії.
Звичайно, здібності і таланти постійно розвиваються, тому їх можна успішно застосовувати в багатьох професіях, а не тільки в одній, як часом помилково уявляють батьки та діти. Якщо людина досягне високої професійної культури, то їй нічого боятися соціально-економічних змін або безробіття, вона завжди знайде собі роботу і за невеликий термін досягне вищого кваліфікаційного рівня.
Можна зрозуміти вчителя математики, який нічого більше не вміє робити, крім викладання математичних законів і вирішення задач. Але важко його виправдовувати, коли він не вміє застосовувати математичні знання для вирішення економічних проблем сьогодення, наприклад, не володіє комп'ютерною грамотою чи методикою бухгалтерських розрахунків.
Кожна професія мас безліч спеціальностей, і якщо людина вважає себе професіоналом, то вона, безумовно, може йти від однієї спеціальності до іншої, відкриваючи в собі нові здібності для підвищення кваліфікації і одержання задоволення від свого труда.
Професійне виховання повинно націлювати людину на постійне вдосконалення свого розуму і здібностей, професійних знань і якостей. Дуже шкідливою є думка про те, що в кожної людини своя мета в навчанні. Дехто каже: «Здобудеш спеціальність у професійно-навчальному закладі - прийде кінець твоїм навчальним мукам» або «Здобудеш диплом в університеті - будеш вільною людиною». Такі вислови грають негативну роль, тому що вони стримують закономірний рух людини до кращої професійної самореалізації. Скільки є випадків, коли людина перестає вчитися і залишається на дні життя. Але вчитися треба не тільки у вузі, а й після нього і крім нього.
Не всі діти обдаровані настільки, що зразу ж після середньої школи мусять поступати до вищого навчального закладу і здобувати диплом про всякий випадок. Для більшості випускників шкіл доцільно здобувати спеціальності у професійних навчально-виховних закладах, працювати на виробництві, про ходити військову службу, а потім, змужнівши і придбавши певний життєвий досвід, робити правильний вибір у вищій освіті або вдосконалювати свою кваліфікацію. Краще бути талановитим кухарем, ніж бездарним фізиком або генетиком.
Отже, критеріями оцінки професійної вихованості можна вважати.
1. Професійні знання.
2. Професійні інтереси, любов до спеціальності.
3. Переконання в соціальній цінності і корисності своєї спеціальності..
4. Професійні вміння та навички.
5. Професійні здібності і якості, спрямовані на вдосконалення своєї майстерності і забезпечення високого результату трудової діяльності.
|
|
|