|
|
Виховання є однією з найскладніших, суперечливих і труднорозв'язних проблем сьогодення. Складність її визначається багатьма чинниками, у тому числі;
змінами виховних орієнтирів, цілей, принципів;
багатоплановістю і багатогранністю виховання дітей і молоді України;
відсутністю критеріїв об'єктивної оцінки результатів виховної роботи;
труднощами організації та проведення виховних заходів;
наявністю сильнодіючого суб'єктивного фактора;
відсутністю коштів для проведення виховної роботи;
довгочасністю виховного процесу та ін.
Так чи інакше, людина виховується на протязі всього свого життя, але результатів своєї вихованості іноді не помічає. Крім того, результати організованого процесу виховання дуже часто аналізуються по-різному, залежно від конкретної особистості і умов, в яких відбувається виховання, рівня педагогічної культури тих, хто намагається визначити якість і рівень виховної роботи.
Якщо критерієм навчання може бути рівень знань, умінь, навичок, який визначають оцінкою за п'ятибальною системою, то якість виховання (навіть один і той же вчинок) може оцінюватися людьми по-різному в різноманітних ситуаціях. Наприклад, поняття "берег", ''трикутник", "іменник" однаково визначаються різними людьми, які навчались у школі. Але творчість Ф.Достоєвського, І.Франка, Л. Українки або вчинки їх героїв викликають найрізноманітніші оцінки, рівно як і ставлення до них може бути дуже різним.
Несхожість в оцінках одного й того ж вчинку можлива тому. що тут на першому плані особистісне ставлення людини, інтереси, якими вона керується. За зовнішньою формою вчинку часто буває важко зразу побачити справжні мотиви й почуття людини, що також ускладнює об'єктивність і адекватність оцінки рівня її вихованості.
Тяжка практика виховання. Ніхто й ніколи не стане переучувати людину правилам математики або давати зовсім інші визначення сутності, скажімо, множення, ділення, диференціювання та інших дефініцій, проте скільки разів дитину перевиховують іноді одні й ті ж люди, словами переконують робити правильно, а особистим прикладом не можуть це підтвердити. Дитина постійно перебуває в системі явних та неявних протиріч.
До того ж дитина, як і доросла людина, виховується не тільки тоді, коли до неї розмовляють або її притягують до виконання виховних вправ, дають конкретні доручення. Вона виховується в кожний даний момент свого життя.
Виховують всі явища, всі предмети, все, що свідомо або несвідомо сприймає людина у широкому розумінні.
Виховання - сукупність всіх впливів, спрямованих як на дитину., так й на дорослу людину. Але ці впливи мають різний характер. І в цьому відношенні їх слід розподілити на 2 групи: об'єктивну і суб'єктивну.
До об'єктивних виховних впливів відносяться:
певний державний устрій;
природно-географічне середовище;
характер стосунків людей, їх культури, мови, традицій, звичаїв, релігії тощо.
Суб'єктивні виховні впливи здійснюються через державні, громадські, приватні інституції", сім'ю, колектив і кожного громадянина. До інституцій відносяться навчально-виховні заклади, різноманітні дитячі та молодіжні об'єднання за інтересами, позашкільні освітньо-виховні заклади (будинки школярів, станції юних техніків, натуралістів, мережі дитячо-юнацьких спортивних шкіл, музичних і художніх студій, малих академій народних мистецтв тощо).
Розглянемо виховання як організований вплив на особистість.
До визначення терміну "виховання" різні автори ставляться по-різному. Скільки авторів, стільки й тлумачень виховання.
Одні автори розуміють виховання у широкому загальнопедагогічному сенсі, тобто як процес формування особистості. І в цьому плані виховання визначається як цілеспрямоване діяння вихователів на вихованців з метою прищеплювання їм тих якостей, які бажають вихователі. Виховання - це систематичній процес впливу однієї людини на іншу з ціллю формування тих якостей, які найбільше цінуються в суспільстві.
В останній час існує думка, що виховання слід визначити не як цілеспрямоване формування, тому що термін "діяння" не відображає того. що в процесі виховання сама людина стає суб'єктом, сама себе змінює, виховує. Такий підхід до виховання найбільш правильний завдяки батькам, вчителям, вихователям, дитина може стати суб'єктом виховання, знайти у себе сили і спрямувати себе на самовиховання, самовдосконалення.
Визначаючи виховання як "процес керівництва педагога діяльністю вихованців і вплив його особистості на їх духовний розвиток" відомий педагог М.А. Данілов підкреслює, що "дійсним вихованням є те, що послідовно викликає до діяльності власні сили. задатки і здібності дитини, формує її ідеали і самостійність суджень, підготовлює до тієї стадії всебічного розвитку, коли вона здійснюється головним чином власними зусиллями і коли виховання переростає у самовиховання" [17,38].
Тенденцією класичної педагогіки є пошук загальних основ і закономірностей, які визначають виховання як активну діяльність самої особистості, а завдання учителя (вихователя) - як організацію цієї активності вихованця.
Про особистість учня. яка займає у навчально-виховному процесі центральне місце, писали видатні педагоги С.О.Баранов, М.А.Данилов, Б.П.Єсипов. Т Н.Мальковська. М.Н.Скаткін. В.О.Сухомлинський та ін, [7; 17; 59].
Основним у формуванні особистості є правильна організація її життя і діяльності, набуття нею досвіду, особливо морально позитивного. А цс, у першу чергу, залежить від мудрого керівництва вихователів, від тієї інформації. яку вбирає в себе вихованець.
Виховання відбувається у тісному зв'язку з формуванням у людини системи знань - моральних, правових, політичних та ін. Тільки за такої умови у вихованця розвивається науковий світогляд як головне відбиття свідомості особистості й основний стимул її поведінки.
Педагогічний досвід стверджує, що навчання і виховання мають багато чого спільного, навіть термін "навчально-виховний процес" ні V кого не викликає запитань.
Але все ж таки навчально-виховний процес у загальноосвітній школі має чітке визначення: навчальна і виховна робота. Це допомагає вчителям і вихователям більш конкретно і цілеспрямовано працювати, але й іноді заважає чітко визначити цілі виховання і досягти їх в процесі навчання.
Дійсно, процеси виховання і навчання діалектичне взаємопов'язані і взаємозумовлені.
Обидва процеси, по-перше, будуються на основі об'єктивних законів розвитку людини; по-друге, спрямовані на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості; по-третє, в обох процесах керівником і організатором є педагог, вихователь, який спирається на активність і самодіяльність дитини.
Однак виховання миє свою специфіку і відмінності від навчання.
Навчання - процес опанування знаннями, уміннями і навичками. Він реалізується в чітких організаційних формах (уроки, лекції, семінари. практичні заняття, лабораторні роботи тощо) і має добрий зворотний зв'язок у вигляді конкретних результатів - оцінок. Навчання має індивідуалізований характер.
Виховання - процес розвитку всіх сторін особистості: інтелекту, волі. почуттів, фізичних якостей та ін. Цей процес тривалий і відбувається все свідоме життя. Результат виховання часто виявляються через багато років або в екстремальних ситуаціях. На виховний процес великий вплив має колектив, група оточуючих людей, суспільна мораль, державні закони та ін.
|
|
|