|
|
Невичерпна багатовікова скарбниця прийомів, порад щодо самовиховання. З давніх давен дійшли до нас настанови мудреців як пізнавати свій внутрішній світ, як удосконалювати свою особистість. Деякі з них заперечують одна одній. Це справедливо. Адже навряд чи існують точно вивірені методи самовиховання, які б годилися всім і кожному на всі випадки життя. Люди такі різні, і, займаючись самовихованням, всі йдуть своїм неповторним шляхом і досягають неоднакових результатів. У кожної людини своя програма самовиховання.
Для здійснення програми самовиховання важливе значення має система методів і засобів, яка визначається для кожної особистості. У педагогічній літературі викладена значна кількість засобів, прийомів, методів для самовдосконалення інтелекту, волі та інших властивостей особистостей.
С.П. Баранов та інші автори навчального посібника «Педагогіка» до методів самовиховання відносять: особові зобов'язання, самозвіт, самоаналіз, самоконтроль і самооцінку [7, с. 186]. Ці методи пропонуються молодшим школярам, але вони не розкриваються в повній мірі, щоб їх можна було використовувати для формування особистих якостей учня. Взагалі йдеться про оцінку своїх вчинків і можливостей, але учень також потребує поради щодо використання прийомів та методів безпосереднього розвитку особистості.
А.М. Данченко розглядає такі методи самовиховання, як самопереконання, самонавіювання, самовправу і самопримушування. Основну увагу він приділяє методу самопереконання, вважаючи його для дорослої людини найголовнішим.
Українські педагоги В.М. Галузинський і М.Б. Євтух, аналізуючи теорію самовиховання, підкреслюють три взаємозв'язаних і взаємозумовлених процеси, які містять в собі відповідні прийоми самовиховання: самопізнання, самоутримування, самопримушування [15, с. 96].
Самопізнання включає: самоаналіз порівняння себе з іншими, кращими людьми; сприймання критики від товаришів і друзів; спостереження за собою нібито з боку; щовечірнє підбиття підсумків дня і оцінювання правильних чи неправильних дій; поступове вироблення до себе самокритичного, але об'єктивного, не заниженого ставлення.
Самоутримування від негативних думок, вчинків, поведінки реалізується за допомогою таких прийомів, як самонаказ на стримування, самовідмова, самозаборона, самонавіювання, самопокарання в разі нестриманості і нездійснення наміченого.
Самопримушування до здійснення позитивних дій, вчинків, добрих справ може виконуватися аналогічними прийомами, але із «зворотним знаком» - плюсом. Людина сама, спираючись на власний розум, коли потрібно, утримує себе або, навпаки, примушує себе виконувати ту чи іншу дію. Приблизно таку модифікацію може прочитати в ряді педагогічних видань 60-90-х років XX ст. Думається, що подібний перелік прийомів самовиховання заслуговує уваги педагога, але потребує розширення прийомів до методів і більш глибокого розкриття їх змісту і мети.
До основних методів самовиховання ми відносимо: самоінформування, самопізнання, самоаналіз, самостимуляція, самовправляння, автогенне тренування та ін.
6.1. Самоінформування
Самоінформування - це активне сприймання письмового й усного слова з метою удосконалення свого «Я», придбання знань, розвитку пам'яті, мислення, інтелекту.
Фізіологічну сутність самоінформування розкрили видатні вчені В.М.Бехтерев і І.П. Павлов. Вони показали, що прочитане слово, так само, як і почуте, сприймається відповідним аналізатором, який має тісний зв'язок з клітинами головного мозку, які, в свою чергу, змінюються і породжують різні психічні явища.
Розвиток свідомості дитини починається зі сприймання усного слова матері. Чим більше мати розмовляє з немовлям, тим швидше у нього йде розвиток мови і мислення. Відомо , що тимчасове виключення дитини від 2 до 5 років із соціального оточення затримує її інтелектуальний розвиток.
Видатний грек Аристотель пропонував вихователям частіше розказувати дітям оповідання й казки, які доходять до їх слуху. Неправильно роблять ті, хто забороняє дітям крик й плач: як перше, так і друге корисне для їх розвитку. Особливо треба спостерігати за тим, щоб діти не чули і не казали нічого дурного.
Чим раніше дитина навчиться читати, тим інтенсивніше буде розвиватись її особистість. Треба привчити дитину більше читати. Книга для дитини - реальний досвід, завдяки своєї вразливості вона читає чужі історії так щиро, ніби живе ними. Книга має ту перевагу, що пережите може в ній повторюватись. Звісно, книг, прочитаних у дитинстві, не забуває ніхто. Тому заохочувати до читання дитину треба в ранньому віці.
Перший крок у самовихованні дитина робить, коли навчиться працювати з книгою, шукати в ній поради й відповіді на свої запитання. Але дитину треба зацікавити книгою, навчити її як найефективніше використовувати знання, почерпнуті з книг і журналів, як опрацьовувати друковані матеріали, класифікувати і зберігати їх.
Якщо батьки прагнуть до того, щоб дитина займалась самоінформуванням, розширяла коло своїх знань та інтересів, вони організують дитячу бібліотеку з обов'язковою довідною літературою. Тут повинні бути насамперед книги енциклопедичного характеру (дитячі енциклопедії, різноманітні енциклопедичні довідники - про людину, природу, тварин, спорт тощо).
Книги, що відкривають дітям горизонти невідомих досі галузей знань або приносять нову інформацію з того, що їх зацікавило, викликають у них велике задоволення і почуття самостійного опанування знаннями. Все це, безперечно, позитивно впливатиме на успішність дітей у школі, на вибір ними майбутньої професії.
Від батьків і вчителів залежать літературні інтереси дитини. Зустріч з доброю книгою для підлітка багато що значить, вона розвиває його духовний світ і вищі почуття, робить з нього громадянина й патріота, залучає до національної культури.
Був час, коли підлітки й юнаки складали найбільшу частину населення, яка фактично використовувала друковані джерела і регулярно читала книжки й журнали. Дослідниця А.Я. Журкіна приводить такі дані: від 77 до 85 відсотків школярів регулярно читали художню літературу, щоденно витрачаючи на читання приблизно до сорока хвилин, а у вихідні дні - годину і сорок хвилин.
Сучасні школярі читають явно недостатньо, навіть рекомендовану вчителями літературу прочитують не всі і не всю. Самоінформування у них зводиться до безцільного спілкування з однолітками або до перегляду телебачення. Із найчитаючої категорії населення юнацтво перетворилося у таку частину суспільства, яка найбільше дивиться телефільми та слухає популярну музику. Справа дійшла до того, що діти «готують» домашні завдання, дивлячись вечірні програми для дорослих або включаючи голосно магнітофон.
Для батьків і вчителів виникає потреба показувати школярам негативні наслідки надмірного захоплення телебаченням і гучною музикою, привчати юнацтво до книг, допомагати юнакам і дівчатам розробляти спеціальні програми читання тієї літератури, яка виховувала б їх і стимулювала до саморозвитку.
Можливості самоінформування з кожним часом збільшуються. Не встигли діти і молодь навчитись правильно використовувати телебачення, як з'явилась комп'ютерна техніка. Але й комп'ютер має негативне значення, якщо дитина грає в комп'ютерні ігри, забуваючи про книги, домашні завдання, спортивні розваги. Батьки повинні правильно використовувати комп'ютер для розвитку своїх дітей. Менше розваг, більше корисної інформації. Для цього треба вміло підбирати інформаційні програми відповідно до віку дитини, до завдань її самовиховання.
6.2. Самопізнання
Понад дві тисячі років тому, ще в античні часи, греки висунули тезу: «Пізнай самого себе». В ній глибокий смисл. Грецький філософ Сократ (469-399 рр. до н.е.) вказав людству на самопізнання як на джерело і начало усякого істинного знання. Він відмовився від пізнання всієї природи, як робили всі філософи, але звернувся до пізнання моральної суті людини. Успіхами свого розумового розвитку і освіти Сократ зобов'язаний насамперед самому собі, своїй надзвичайній допитливості і цікавості.
Сучасна людина повинна знати саму себе, усвідомлювати свої знання й прогалини в них, всі позитивні й негативні риси, свої можливості та здібності. Це потрібно для того, щоб краще осмислити завдання, які пропонує школа, університет, виробництво, життя. Як свідчать численні дослідження життя педагогів, таких знань з нетерпінням чекає переважна більшість людей, особливо молодь.
Перед усім молода людина намагається пізнати своє зовнішнє, фізичне «Я», а на інші компоненти своєї особистості не звертає уваги. Чим дорослішою стає .людина, тим більше інформації вона намагається дістати про своє духовне «Я». Духовність пізнається лише завдяки власній розумовій роботі, тобто власному самостійному продумуванню і переживанню всього, про що людина довідується від батьків, інших людей або з книг.
Психолого-педагогічна література висвітлює три методи, за допомогою яких можна дістати уявлення про своє «Я».
Перший метод - так званий словесний зворотний зв'язок. Він полягає в тому, що батьки або вчителі зауважують школяру, що зроблено правильно, а що - ні. На жаль, цей метод застосовується здебільшого у випадках, коли дитині за щось докоряють або вказують на її помилки, а треба, щоб кожна людина дізнавалась і про свої позитивні риси характеру.
Спостереження свідчать, що більшість школярів в стосунках один з одним бувають відвертими й щирими, вказують своїм товаришам на їх вади, а ті легко сприймають критику і не ображаються. Тому справжні дружні стосунки юнаків і дівчат сприяють формуванню уявлення про образ свого «Я». Це, в свою чергу, породжує самоконтроль і самоспостереження - людина намагається зрозуміти, чи насправді вона така, як про неї кажуть.
Другий метод, за допомогою якого людина дістає психологічну інформацію про себе, є порівняння себе з братами, сестрами, друзями, взагалі з людьми, з якими вона перебуває в близьких стосунках. Правда, порівняння зі старшими братами або сестрами часто буває не на користь молодшого члена сім'ї. Але в колективі однокласників порівняння проходять більш ефективно, тому що там є діти з різними здібностями і кожен учень знаходить собі місце серед нерозумних і розумних, чесних й нечесних, сильних й слабких, вродливих й поганих. При оцінці самого себе дуже багато залежить від того, на які якості робиться наголос. Якщо, наприклад, хтось великої уваги надає успіхам у навчанні та навколо себе бачить тільки відмінників, на його уявлення про власний інтелект це впливає негативно Якщо учень захоплюється спортом і досягає там успіхів, це додає йому впевненості у своїх фізичних здібностях. Отже, щоб позбавитися почуття неповноцінності, треба виконувати в житті якомога більше ролей. Тоді можливі почуття неповноцінності в одній сфері компенсуються почуттями успіху в іншій.
Третім методом пізнання самого себе є самоспостереження і самоконтроль. Самоспостереження, тобто інтроспекція - погляд в самого себе з метою контролю, оцінки своїх вчинків, слів, почуттів. Відбувається в процесі спілкування з іншими людьми та в процесі опанування соціальним досвідом.
Самоспостереження грає важливу роль у розвитку і формуванні самосвідомості особистості. Загальне самоспостереження може набувати форму самоконтролю, завдяки якому людина коректує результати своєї діяльності і уточнює програму самовиховання.
Самоконтроль може відбуватись автоматично у структурі сприйняття (зорового, слухового, дотикового та ін.). Під час цього не усвідомлюються мотиви діяльності, людина несвідомо сприймає ту інформацію, яка до неї надходить, але більш доцільним самоконтролем є такий, коли людина ставить конкретну мету, наприклад, удосконалити зорову пам'ять. Для виконання цієї мети людина усвідомлює, що треба систематично виконувати певну програму, запам'ятовувати все, що потрапляє на очі.
Результати самоспостереження і самоконтролю можуть фіксуватися в різних документах - автобіографії, анкетах, листах, у щоденнику. Щоденник суттєво допомагає людині пригадати конкретні факти зі свого життя, проаналізувати їх, висунути нові цілі для самовиховання. Щоденнику довіряли свої думки видатні мислителі, йому належала контрольна функція самовдосконалення особистості. «Тепер, коли я займаюсь розвитком своїх здібностей, - писав Л.М. Толстой, - завдяки щоденнику я буду в змозі оцінювати хід свого розвитку». Щоденник допоміг виявити й усунути деякі недоліки не тільки Л.М.Толстому, а й багатьом людям, які серйозно підходили до самоспостереження.
Вважається, що самоспостереження - не цілком науковий метод, тому що одні люди себе переоцінюють, інші мають звичку недооцінювати, а деякі не бачать своїх ні позитивних, ані негативних рис. Тому використовується інтроспекція в поєднанні з експериментальним методом. Недоліки самоспостереження усуваються шляхом спеціального тренування для вироблення навичок самозвіту про те, що людина усвідомлює під час сприйняття того чи іншого подразника. Відомості, про які людина повідомляє, оцінюються як наукові факти тільки у тому випадку, коли під час постійних зовнішніх подразників виникають одні й ті ж суб'єктивні відчуття.
6.3. Самоаналіз
Самоаналіз являє собою більш заглиблене самоспостереження, коли людина намагається зрозуміти не загалом всю свою поведінку, вчинок, а кожний елемент: мету, потребу, дію, результат та ін. Коли аналізується яка-небудь особистісна якість, то береться до уваги ступінь її розвитку і прояви. Почуття й настрої трудніше аналізувати - молодій людині їх важко зрозуміти.
Воно не може усвідомити першопричину будь-якої емоції та її кінцевий результат.
В самоаналізі не можна допускати двох крайнощів. Перша стосується людей меланхолічного темпераменту з дуже легкою вразливістю, коли вони, перебільшуючи свої негативні риси характеру, втрачають віру в свої можливості й перестають займатися самовихованням (часто від таких людей можна почути: „Який я є, таким і буду, і нічого мене не змінить”). Друга крайність у самоаналізі спостерігається у холериків, які завжди ставляться до себе із захопленням, а це призводить їх до самозакоханості й втрати аналітичного мислення. Самоаналіз доповнює самосинтез. який включається до актів самопізнання шляхом розумового поєднання різних елементів психічного явища у єдине ціле. Якщо за допомогою первинного аналізу - синтезу важко зробити. об'єктивні висновки щодо власної якості або поведінки, людина звертається до вторинного самоаналізу, завершального.
Процедура самоаналізу повинна завершуватися практичними висновками й постановою завдань на наступний етап самовиховання.
Отже, самоаналіз має за мету створення образу свого «Я» і підготовки себе до цілеспрямованого самовиховання, покращання свого «Я».
Молодій людині можна порадити зробити таке.
1. Згадайте, яке уявлення Ви мали про себе із зауважень свого оточення, будучи-малою дитиною.
2. Як змінювався створений Вами образ Вашого «Я», коли Ви прийшли до школи і стали сприймати інформацію про себе від учителів та однокласників? У шкільному7 віці у Вас з'явилась нова орієнтація - на успіх у навчанні, спорті, товаришуванні.
3. Згадайте, наскільки чутливі Ви були у старших класах, наскільки оцінки учителів та однокласників збігалися з оцінками Вашого самоаналізу. Саме в юнацькому віці учні займаються глибоким самоаналізом на основі нового підходу до себе як до дорослої людини.
4. Проаналізуйте такі етапи: закохування, навчання в університеті, робота за обраною спеціальністю, одруження і т. д. Ви побачите, що образ Вашого «Я» постійно змінювався, хоч у зрілому віці значно менше, ніж на попередніх етапах. Але кожного разу самоаналіз повинен ставати все надійнішим інструментом пізнання себе, своїх можливостей покращити своє «Я».
6.4 Самостимуляція
Перед тим, як приступити до формування якоїсь риси характеру або до усунення негативної звички, наприклад, куріння, вживання алкоголю тощо, людина повинна поставити собі питання: навіщо мені це потрібно, яку користь з цього я буду мати? Тобто людина повинна мотивувати і поставку мети, і своє прагнення досягти цієї мети.
Одним з найважливіших мотивів е інтерес до справи, інтерес до самовиховання. Виробленню стійкої мотивації сприяють відповідна література, поради батьків, учителів, друзів. Необхідно уяснити, чого можна досягти в результаті, наприклад, дихання чистим повітрям або освоєння правил хорошої поведінки. Десятки-сотні позитивних прикладів повинні бути перед очима. Тільки після цього можна приступати до самовиховання. Виконуючи план самовиховання, треба думати про наслідки його виконання. Це також сприяє виробленню відповідної самостимуляції.
Самостимуляція підвищується, коди людина з усього навколо себе буде вибирати тільки позитивне і знаходити в житті завдяки цьому цікаве, радісне, приємне, тобто те. що приносить задоволення і втіху.
Самостимуляція використовує такі прийоми, як самопереконання, самонавіювання, самопримушення.
Самопереконання - це дискусія людини з собою, висунення доказів «за» і «проти», порівнювання їх з метою визначення найбільш правильного шляху в самовихованні. Переконати себе - значить доказати собі цінність того чи іншого вчинку і свідомо виконувати моральні норми.
Самопереконання базується на високій свідомості і моральних мотивах діяльності людини.
Негативних рис характеру (особливо моральних) позбутися нелегко. Тут треба орієнтуватися на кінцеву позитивну мету, якої можна досягти в процесі самовиховання, при цьому не слід раз у раз докоряти собі та створювати таким чином комплекс неповноцінності. Навпаки, треба переконувати себе. тобто утверджуватися в думці, Ідо Вам під силу і все вдасться. Численні експерименти підтверджують позитивний вплив самопереконання, за допомогою якого людина навіює віру в себе, впевненість у своєму талані.
Самопереконання в необхідності змінювати свої звички легше відбувається у розумної, наполегливої і терплячої людини. Нерозумна й слабовільна людина не буде займатись самовдосконаленням, їй все подобається, аби тільки нічого не робити. Така позиція - не рідкість серед молодих людей. Як часто підлітки ''повчають» один одного: «Справжній чоловік палить і п'є горілку, презирливо ставиться до фізичної роботи». Різновид такого ставлення - надзвичайно шкідливе переконання, що всі, хто має інші, ніж я, навички, - ненормальні або ж. принаймні, не «сучасні» люди. Ці думки негативно впливають на розвиток усієї особистості. Тому таким індивідам треба позбавитись упередженості за допомогою самопереконання.
Молода людина, яка хоче розвивати свою особистість, повинна дотримуватися двох принципів:
1. Не засуджуй і не заперечуй того, чого не знаєш.
2. Намагайся все пізнати і тільки тоді складай свою думку. Самопереконання іноді відбувається у формі самокритики – важливого регулятора поведінки, вимогливості до себе, відношення до успіхів й невдач.
Мета самокритики - явне тестування напрямків, методів, прийомів самовиховання, наскільки вони відповідають вимогам навчальної або іншої діяльності. Щоб зробиш відповідний вибір, необхідно об'єктивно оцінювати ідеї і чітко ураховувати критерії або обмеження, які визначають практичні можливості застосування нових ідей, методів самовиховання
На шляху самокритики постають деякі перешкоди. По-перше, побоювання бути .занадто агресивним. Часто батьки й вчителі вчать дітей, що критикувати - значить бути неввічливим. Сьогодні навіть найближчі друзі, керуючись міркуванням «чемності й такту», нечасто говорять одне одному про неправильні вчинки в поведінці або ж негативні риси характеру. Це стримує формування в підлітка важливої якості - самокритичності.
Другою перешкодою для розвитку самокритики є невміння критикувати чужі дії та вчинки - людина боїться, що їй зразу ж відплатять ще більшою критикою або відвернутися від неї. Не уміючи, критик;, вати іншого, людина тим більше не хоче критикувати себе.
Третьою перешкодою на шлях)- розвитку самокритики е переоцінка власних ідей. Коли людині щось подобається або вона чогось досягла, то з іншими людьми вона не хоче ділитися. І чім вище тривожність людини, тіш глибше вона приховує свої успіхи в самовихованні від стороннього впливу.
Самопереконання має тісний зв'язок з самонавіюванням, коли слово адресується емоціям, завдяки яким активізується уява, розкривається механізм несвідомого.
Самонавіювання діє ефективніше, коли людина сприймає своє слово або почуття без критичного до нього ставлення, тобто коли воно не розходиться з актуальними потребами, поглядами, інтересами людини.
Особливо сильно на людину впливають нові враження у стані позитивних емоцій. Якщо людина зтикається лише з неприємним у своєму житті, нецікавою навчальною дисципліною, несимпатичним вчителем, то це набагато в чому залежить від неї самої. В кожному предметі, у кожній людині, в кожній події при бажанні завжди можна знайти щось цікаве й радісне. Можна навіяти собі позитивне ставлення до навчання, можна спілкуватися з розумними людьми. Лише тоді учень досягає того, що кожне завдання і кожна зустріч з вчителем будуть цікавими і навіть радувати його.
Самонавіювання - це самокероване збудження свідомості за допомогою почуттів. Це центр управління зв'язком між свідомим і несвідомим мисленням.
За допомогою самонавіювання домінуючі думки проходять у підкорку і впливають на неї. Повторюючи вголос формулу-бажання. людина збуджує розумові рефлекси і «переправляє» мрію у реальність. Повторення - мати вчення. Розуміння цього класичного принципу - головне в практиці самонавіювання.
Щоб контролювати і направляти почуття на удосконалення особистості, людині потрібні постійність і наполегливість. Якщо мова йде про самовладання, то треба поступово і наполегливо відвикати від внутрішніх емоційних вибухів. Зокрема, варто навіяти собі принцип: «Не хвилюватися через те. чого я змінити не можу».
Самонавіювання - це сила, яка діє в просторі свободи психіки. Воно збільшує ймовірність одного з можливих станів за рахунок інших. Самонавіювання несвідомо перерозподіляє внутрішні резерви і робіть найкращий вибір. Свідомість «розгойдує» несвідоме, йде перебір варіантів. Це нагадує процес пригадування. Коди людина намагається пригадати слово або ім'я давнього знайомого, вона розгортає заховану, згорнуту форму свого значення. І завдяки внутрішнім зусиллям несвідоме нарешті видає правильну інформацію.
Методика самонавіювання включає таке.
1. Треба залишитися на самоті в спокійному місці (краще за все в ліжку перед сном); закрийте очі та повторюйте формулу-бажання. Треба повірити в те. що бажання здійсниться, удосконалення особистості відбудеться.
2. Повторюйте форму-бажання увечері й уранці, доки не побачити те. що Ваша поведінка дійсно змінилась на краще.
3. Помістіть аркуш з Вашими письмовими формулами - бажаннями на видному місці - так, щоб Він постійно був у Вас на очах, коли Ви будете займатися вправами.
4. Не забувайте, що самонавіювання допоможе Вам керувати несвідомим тільки тоді, коли Ви будете читати формули-бажання «з душею», з вірою.
Отже, самонавіювання може стати добрим помічником у розв'язанні проблем самовиховання, воно продовжується в аутотренінгу і самогіпнозі.
Якщо процес самовиховання натикається на стіну протидіяння у внутрішньому світі людини, то в цьому випадку потрібно застосовувати метод самопримушення. Самопримушення - це не дуже приємне самостимулювання, яке іноді викликає в людини негативні емоції, переживання своєї провини, незадоволення своєю поведінкою тощо.
Якщо таких незадоволень безліч, але все ж таки треба удосконалюватися й виникає думка: «Дивись, ось він може, він молодець, він займається собою, а Ви... «, то людина попадає у парадоксальний стан: розум є. а волі не вистачає:
Щоб мобілізувати волю, можна, наприклад:
щодня примушувати себе робити щось важке, хоч дрібницю, робити яку зовсім не хочеться;
створювати собі всілякі стимули, вдаватись до хитрощів, щоб прив'язати нецікаве до цікавого, неприємне до приємного, важке до легкого;
нав'язуючи суворий ритм, ставити себе у безвихідні положення, сердитися на себе й карати і, навпаки, всіляко надихати, заохочувати;
жити в постійному фанатичному самонавіюванні: «Я вольова людина, для мене немає нічого неможливого, я все можу подолати».
Але не вісім людям ці поради допомагають. На більшість вони діють короткочасно, спочатку підбадьорюють, а потім забуваються. Щоб примусити себе стати вольовим, треба повірити в те. що в кожної людини е сила волі. «Безвільна» людина - це та, яка в даний момент має віру, що вона безвільна, а «вольова» - та, яка вірить, що вона вольова. У різних людей - різна віра в себе, неоднакова здібність до самонавіювання.
Є люди, які звикли діяти плідно і цілеспрямовано на фоні труднощів, вони постійно примушують себе і досягають позитивних результатів у самовихованні, інші перебувають під впливом емоцій - позитивний настрій стимулює їх до рішучих дій, а негативні переживання знижують активність. Тому для другої категорії треба примушувати створювати на фоні добра, краси, насолоди. Такі люди повинні навчитися жити з собою в злагоді. Перемагати себе як ворога, вживати круті, надзвичайні заходи не для кожної людини підходить, жорстке самопримушування - винятковий метод,
На світі є два види необхідності: зовнішня і внутрішня.
Зовнішня необхідність для учня - «треба робити уроки», «треба займатись самовихованням», «треба виконувати свої обов'язки» та ін.
Внутрішня необхідність - це бажання, хотіння, які постійно про себе нагадують. Недисциплінованому школяру часто хочеться виправити свою поведінку, а коли його примушують й кажуть: треба, треба, то хотіння десь зникає, а залишається зовнішня необхідність як насильство над особистістю. Непосидючий Юрко заявив вчителю: «Якщо б мене не примушували, я б став відмінником і слухняним учнем».
6.5. Самовправляння
В комплексі методів самовиховання велике значення має самовправляння (або самотренування), за допомогою якого людина позбавляється негативних звичок й набуває корисні якості й навички поведінки.
Якщо у людини з» являється бажання серйозно зайнятися самовихованням, то обов'язково вона стане шукати свій оптимум, свої приховані можливості. В цьому пошуку вона неминуче поставить себе в нові умови, буде здійснювати незвичайні дії, відходити від деяких негативних звичок. Але самостійні заняття іноді лякають невпевненого в собі юнака - йому потрібна зовнішня підтримка-навіювання.
Корисно нагадати, що все наше життя є тренування й пристосування. Психіка весь час шукає, експериментує сама, їй треба допомоги. Для цього існує метод самовправляння. Розвиток особистості буде найкращим, якщо людина буде діяти методично, послідовно, з поступовим посиленням вимог до себе. Але все нове треба починати з обережних спроб. Перші негативні сигнали не повинні затримувати процес самовправляння.
Техніка самовправляння полягає в тому, що людина установлює для себе роль, наприклад, спокійного, врівноваженого співрозмовника. І цю роль вона грає декілька разів на день, до того ж грає сумлінно, ретельно, переживаючи почуття зображеної особи. На грубість, різкість слів оточуючих «ігрок» відповідає добрим словом, приємною посмішкою, уважністю. Це змінює стосунки між співрозмовниками на краще, підбадьорює «ігрока». Поступово час «гри» збільшується, «гра» перетворюється в манеру поведінки. в добру звичку.
Немало часу забирає самотренування наполегливості. Тут поради можуть бути такі:
1) прийнявши рішення стати наполегливим, не зупиняйтесь дише на намірах: «З понеділка буду наполегливим» - це пустопорожня фраза. Треба чітко усвідомити внутрішню необхідність розвитку наполегливості;
2) запланувавши самотренування наполегливості, необхідно точно визначити, яким шляхом досягатиметься мета. Не менш важливо встановити термін перетворення задуму на дійсність. Термін виконання можна розділити на кілька етапів і поступово виконувати;
3) доцільно на кожен день визначати одне завдання і виконувати його за будь-яких обставин;
4) послідовно, крок за кроком, етап за етапом необхідно виконувати план, доки не з'явиться почуття задоволення, що Ви стали цілком наполегливою людиною. Обов'язково це повинні помітити оточуючі Вас люди і схвалити.
Самотренування певних якостей та звичок може відбуватися за допомогою аутотренінгу.
6.6. Аутогенне тренування
Людині - школяру чи вчителю, студенту чи викладачу, у сучасному суспільстві, як ніколи раніше, потрібно шукати засоби опору негативним впливам, несприятливим ситуаціям, аби зберегти психічну та фізичну рівновагу, сформувати сильний характер і моральні якості. У цих пошуках доцільним є самовиховання і використання аутогенного тренування.
Аутогенне тренування (від грецького «аутос» - сам. «генос» - род) - це упорядкована система використання спеціальних прийомів самонавіювання для досягнення певного фізичного і психічного стану, для прискорення розвитку психічних настанов і якостей.
Відомо, що аутогенний тренінг був розроблений Й.Г.Щульцем на основі стародавньої індійської йоги. Позитивні наслідки техніки релаксації (розслаблення) сприяли його розповсюдженню. Про користь практичного застосування аутогенного тренінгу свідчать багаточисельні відгуки студентів і вчителів.
Відомий психолог та письменник В.Леві стверджує, що аутогенне тренування корисне передусім здоровим людям як засіб психічного контролю і шлях до самовдосконалення. Опанувавши тренінг, можна навчитися краще відпочивати і переключатися з одного виду діяльності на інший, а у разі потреби мобілізувати свої сили, гальмувати свої негативні емоції, досягати загальної фізичної і психічної рівноваги [331.
Аутогенне тренування слід проводити принаймні раз на день протягом 10-20 хвилин у спокійній обстановці, сидячи або лежачи. Релаксація краще діє вранці зразу ж після пробудження або безпосередньо перед засипанням увечері. В ці хвилини за рахунок часткового гальмування кори головного мозку виникає напівдрімотний стан, внаслідок чого вплив слова на психіку збільшується.
Складового аутотренінгу є словесні формули. Вони діляться на дві групи:
1. Породжуючи релаксацію (розслаблення),
2. Породжуючи уявлення, які впливають на емоційно-вольові процеси Формули повинні бути короткими, категоричними, зрозумілими. Вони складаються з урахуванням індивідуальних потреб людини і завдань самовиховання.
Загальними цілями аутотренінг)' можуть бути:
зняття або зниження фізичного стомлення і відновлення працездатності;
зняття або зниження стресу;
заспокоєння під час нервового збудження:
створення психічних настанов для нормалізації поведінки;
стимуляція самовиховання;
нормалізація сну й відпочинку;
мобілізація внутрішніх сил на активну дію та ін.
Класична методика аутогенного тренування складається з двох частин:
відновлювальна;
мобілізуюча.
Відновлювальна частина аутотренінгу має за мету: виробити навички повного зосередження на своїх словах і досягнути відчуття релаксації, тепла і відпочинку.
Відновлювальна частина має п'ять етапів:
1) настанова на стан покою й відпочинку, вирівнювання дихання;
2) релаксація обличчя;
3) релаксація рук;
4) релаксація ніг;
5) релаксація тулуба і заспокоєння серця.
На 1-му етапі, сидячи або лежачи, вимовляється 3-5 разів формули: „У мене досить часу, я нікуди не поспішаю, заспокоююсь”, „Мені зручно й добре, я розслаблений”. Коли промовляється „Я”, необхідно злегка вдихнути, а на слові „заспокоююсь” - повільно видихнути. Формулу „Я заспокоююсь” промовити 5-7 разів, з кожним разом дихати все глибше й глибше.
На кожному «етапі важливо стежити за диханням. Воно регулюється за рахунок повільного подовженого видиху, який призводить до самозаспокоєння.
На 2-му етапі формулу „Моя увага зосереджена на моєму обличчі” вимовити 3-5 разів. Можна подивитись у дзеркало, а потім закрити очі і знов уявно побачити обличчя. Потім вимовляється формула „Моє обличчя спокійне, зовсім спокійне”. Треба уявити вираз обличчя в повному спокої.
Практика свідчить., що ці формули починають діяти через 2-3 хвилини. Коли увага зосереджена на обличчі, перейти до розслаблення м'язів обличчя й досягнення тепла за допомогою формул:
„Обличчя розслаблене. Лоб, очі, губи, шия розслаблені”
„Обличчя теплішає, дуже тепле, гаряче”
„Я спокійний, обличчя спокійне, розслаблене”
Кожна з цих формул повторюється 2-3 рази до того часу, поки не з'явиться почуття тепла і повного розслаблення обличчя.
На 3-му етапі формулу «Моя увага на лівій (правій) руці» вимовити 3-5 разів, а потім вимовити по 2-3 рази такі формули.
«Бачу м'язи, артерії лівої (правої) руки».
«М'язи лівої (правої) руки починають розслаблятися»
«М'язи лівого (правого) плеча, кисті руки, пальців, долоні розслаблюються».
«Всі м'язи лівої (правої) руки повністю розслаблені».
Після повного розслаблення рук навіюється почуття тепла, яке з'являється за рахунок сильного припливу гарячої крові. Для цього промовляються формули:
Розслаблені м'язи лівої (правої) руки наповнюються гарячою кров'ю
«Теплішає ліве (праве) плече, теплішає передпліччя, теплішає долоня, теплішають пальці лівої (правої) руки».
«М'язи лівої (правої) руки розслаблені і теплі, дуже теплі, гарячі».
«Я відпочиваю, я спокійний».
Після того, як з'явилось тепло в обох руках, можна спробувати за допомогою формул: «Моя ліва (права) рука згинається у лікті»; «Пальці лівої (правої) стискуються в кулаках» добитись згинання суглобів.
На 4-му етапі по 5-7 разів промовляється формула «Моя увага зосереджена на лівій (праві) нозі. Зосередившись на лівій (правій) нозі, промовляти формули:
«М'язи лівої (правої) ноги починають розслаблятися».
«Розслабляються м'язи лівого (правого) стегна, гомілки, ступні».
«М'язи лівої (правої) ноги повністю розслаблені, наповнюються гарячою кров'ю».
«Ліва (права) нога теплішає, теплішають м'язи лівої (правої) ноги».
«Всі «м'язи лівої (правої) ноги теплі і розслаблені».
„М'язи моїх ніг і рук відпочивають у теплі та спокої”
„Я спокійний, я відпочиваю”.
Наш досвід свідчить, що забезпечити тепло ніг можна тільки після систематичного тренування через 2-3 тижні.
На 5-му етапі увага переключається на м'язи тулуба. 2-3 рази вимовляється формула „Моя увага зосереджена на м'язах тулуба”. Потім 2-3 рази вимовляються такі формули:
«Відчуваю, як мої м'язи починають розслаблятися».
«Всі м'язи мого тулуба, спини, грудей, живота розслаблені і починають теплішати».
«Теплішають м'язи рук. ніг. тулуба».
«Теплішають м'язи ніг. спини, грудей, живота».
„Всі мої м'язи відпочивають”
«Я спокійний».
Після виникнення приємного тепла у всьому тулубі треба заспокоїти серце за допомогою формул:
„Серце заспокоюється”.
„Серце б'ється рівно і спокійно”.
„Серце зовсім спокійне, Я не помічаю його биття”.
„Спокійно та рівно б'ється моє серце. Мені приємно”.
„Я відпочиваю”.
Для забезпечення повного розслаблення і відпочинку можна уявити собі, наприклад, такі ситуації:
«Лежу на теплому піску пляжу. Пісок приємно гріє мене. Сонце м'яко зігріває мене. Легкий вітерець холодить шкіру лоба. Не хочеться рухатися. Приємне відчуття спокою у всьому тілі. Моє тіло мовби розчинилося у теплому повітрі літнього дня».
„Повільно пливу в теплій морській воді. Перевертаючись на спину, зовсім розслабився, і вода сама тримає мене. Тіло наче не має ваги. Воно не має обмежень. Трошки погойдує хвиля. Дуже приємно”
Розглянуті п'ять етапів відновлюваної частини аутотренінгу позитивно впливають на нормалізацію сну.
Якщо треба зняти фізичну втому або стрес, засинати не можна. Після відновлюваної частини треба переходити до мобілізуючої.
Мобілізуюча частина аутотренінгу має за мету в стані спокою створити психологічну настанову на формування певної дії, вчинку або якості. За допомогою мобілізуючої частини аутотренінгу можна також позбавитися нервового збудження, почуття страху й різних фобій.
Формули для вирішення цих завдань можуть бути найрізноманітнішими. Наприклад, вчитель для скорочення періоду втягнення в роботу перед уроком повинен підвищувати тонус психічних процесів, виключати зайві думки, зосередитися на навчальному матеріалі. Для цього він проводить відновлювальну частину аутотренінгу (5 етапів) і зразу ж переходять до мобілізуючої частини, яка має ще два етапи - 6-й та 7-й.
На 6-му етапі навіюються такі формули:
„Я добре відпочиваю”.
„Почуваю себе добре, бадьорість й свіжість у всьому тілі”.
„Почуваю себе впевнено”
„Почуваю своє бадьоро”
„Готовий до занять, до дії”
7-й етап аутотренінгу - завершальний. Разом з навіюванням формули «Встаю й приступаю до роботи» виконуються такі фізичні дії: швидко піднятися, зробити глибокий вдих, підняти руки і розвести їх в боки, потім зробити глибокий видих, легку гімнастику й приступити до виконання своєї роботи.
Головне, що забезпечить успіх у самонавіюванні - це наявність чіткої мети й регулярні повсякденні заняття аутотренінгом.
Тим, хто оволодів повним комплексом аутотренінгу, можна переходити до його простих компонентів. Скорочений текст забезпечує розслаблення й вольову мобілізацію за 5-7 хвилин. Для цього потрібно навіяти такі формули:
1. „Я відпочиваю. Я розслаблений. Все тіло відпочиває. Дихаю вільно й легко. Дихаю рівно й спокійно”.
2. „Обличчя розслаблене. Лоб розгладжений. Повіки опушені й м’яко зімкнуті. М'язи рота розслаблені. Все обличчя розслаблене й спокійне».
3. «М'язи лівої (правої) руки розслаблені. Плечі розслаблені й опущені. Руки розслаблені. Відчуваю вагу рук. Приємне тепло відчуваю у руках».
4. „М'язи лівої (правої) ноги розслаблені. Ноги нерухомі та важкі. Приємне тепло відчуваю в ногах”.
5. «Все тіло розслаблене. Розслаблені м'язи спини. Розслаблені м'язи живота. Відчуваю приємне тепло в своєму тілі. Серце б'ється рівно і спокійно».
6. «Я відпочиваю. Почуваю себе сильним. Дихаю глибоко й часто. З кожним вдихом зменшується вага м'язів. Почуваю себе бадьоро. Потягуюсь. Відкриваю очі. Тіло напружене, як пружина. Я повний сил й енергії'.
7. «Швидко встаю, підіймаю руки, тобто роблю глибокий вдих, затримую дихання, різко видихаю, роблю гімнастику. Дію».
Успіх приходить до того, хто наполегливо, крок за кроком, перемагаючи недовіру й власні лінощі, концентрує увагу і досягає повного зосередження. З кожним разом навіювані уявлення повинні бути більш яскравими й виразними.
|
|
|