Виховна робота

1.2. Виховання в Україні в XVI - ХVIII ст.
1.2. Виховання в Україні в XVI - ХVIII ст. Починаючи з XVI - XVIII ст. в Україні відбувались складні економічні та політичні перетворення, народ виступав проти феодального польсько-шляхетського поневолення і католицизму. Для виховання й освіти молоді створювались братства та інколи. Найвідомішими з них були Львівська (1586), Київська (1615), Луцька (1624) та інші школи. Кращі вчителі братських шкіл писали підручники і використовували досвід і твори Я.А. Коменського. Львівське братство вимагало від учителів однакового ставлення до всіх учнів, тісного зв'язку з їх батьками. Виховання було релігійним, певне значення надавалось хоровому співу учнів. Статут Львівської школи був зразком для інших братських шкіл України. Захищаючи свою землю, український народ створив власні збройні сили - козацтво з центром у Запорізькій Січі. Запорізькі козаки стали для всього українського народу символом свободи і незалежності, мужності і героїзму. У Запорізькій Січі досвідчені козаки виховували молодь, навчали юнаків військовому мистецтву і усяким ремеслам. На Січі був культ свободи взаємовідносин між козаками, чесність і гуманізм. В походах козаки дотримувались суворої дисципліни, поважали своїх досвідчених вихователів, оберігали їх в бою. Козацьке виховання відрізнялось від виховання релігійного тим, що дотримувалося крайньої простоти і демократизму. Француз Боплян писав, що в козаків вироблявся високий дух лицарського самовідречення, що так дивував і чарував сторонніх. "Вони дотепні й проникливі, вибачливі й щедрі, не жадні до багатства, але страшенно цінять свою свободу... На війні витривалі, відважні, хоробрі, а навіть легкодушні - бо не цінять свого життя". Турецький історик, описуючи морські походи козаків, відмітив: "Можна сміло сказати, що не знайти на цілім світі людей сміливіших, які менше дбали б про життя, менше боялися б смерті." Велику роль в розвитку виховання молоді відіграло Київське братство, яке у 1615 р. заснувало школу в Києві. Ця школа у 1701 р. перетворилась у Києво-Могилянську академію. Її випускники, серед яких був Г.С. Сковорода, потім створили навчальні заклади в Росії та в Україні. Першим педагогом-гуманістом України можна вважати Кирила Ставровецького, який працював учителем у Львівській і Віденській братських школах. Метою навчання, говорив Ставровецький, повинно бути викривання пороків та виховання людей у дусі взаємної поваги, як того вимагає рівність людей. Вихователь, підкреслював він, повинен підготувати дитину до трудового життя, збагатити її розум знаннями. Гострота розуму людини, на його думку, залежить від її природних здібностей, а глибина і обсяг його - від навчання. Ставровецький писав, що поведінка дітей, їх звички і мислення залежать від правильного виховання у домашніх умовах, від позитивного прикладу батьків. Видатним філософом і педагогом України вважається Григорій Савич Сковорода (1722 - 1794). Проблемам виховання він присвятив свої твори "Благородний Еродій", "Убогий Жайворонок" та ін.. Церковно-схоластичному і дворянському вихованню Сковорода протиставив його "іннй род воспитания", назвавши його "сродным", тобто приро-довідповідним. У вихованні, твердив він, треба зважати не на соціальне становище дітей, а на їх природу, нахили, інтереси, обдаровання, бо "воспітаніє...истекает от природа", яка є "самий лучший учитель". Це був новий підхід до виховання. Сковорода вважав, що виховання повинно відповідати інтересам народу. Метою виховання, на його думку, має бути підготовка вільної людини, гармонійно розвиненої, щасливої, корисної для суспільства. Сковорода підкреслював, що людину характеризують її моральні якості: любов до вітчизни і праці, людяність, дружба, правдивість, чесність, скромність, сила волі, почуття людської гідності. Велику увагу Сковорода приділяв розумовому, фізичному й естетичному вихованню. Розумове виховання допомагає людині пізнати себе, навколишній світ, суть щастя. Людина повинна бути "тілесне здоровою" і благородною, знати музику і народні пісні. Батьки, казав Сковорода, "суть наши лучшиє учителя". Тих, хто передоручає виховання своїх дітей іншим, він називав "полуотцами" і "полу-матерями". порівнював їх із зозулями, що підкидають яйця в чужі гнізда. Вирішальне значення у вихованні дітей, на думку Сковороди, повинна мати школа, доступна для всіх. В процесі навчання і виховання треба враховувати нахили і здібності дітей, вікові та індивідуальні їх особливості. Успішне виховання дітей залежить, підкреслював Сковорода, від любові до них, правильних настанов, викорінення поганих звичок. Він пропонував такі методи виховання, як бесіда, роз'яснення, поради, приклади. Виховуючи дітей, необхідно переконувати їх, привчати критично аналізувати свої вчинки, додержуватися твердого режиму, уникати надмірності в одязі, їжі та в житті взагалі. Г.С.Сковорода збагатив і продовжив кращі традиції народної педагогіки в Україні. Вони вплинули на Т.Г.Шевченка, І.Я. Франка, М.М.Коцюбинського, М.В.Гоголя, письменників, педагогів.
© 2004 Академия гражданской защиты Украины