Риторика

Найважливіші вимоги до публічного виступу

Певні вимоги є спільними як для писемного, так і для усного мовлення.
Зокрема, на першому місці за важливістю, безумовно, стоїть зміст письмового тексту чи промови з певної теми, який може забезпечити лише знаюча людина. Цицерон з цього приводу зауважує: «Промова повинна розцвітати й розгортатися на основі повного знання предмета;
коли ж за нею не стоїть зміст, засвоєний та пізнаний оратором, то словесне її вираження уявляється пустою й навіть дитячою балаканиною». Найважливіші показники змісту – його багатство, глибина, новизна. Тому кожній людині, щоб забезпечити широкий кругозір і водночас фахову кваліфікацію, необхідно, з одного боку, знати трохи про все, а з другого, про дещо – все. Для цього потрібно регулярно читати пресу, популярні наукові тижневики та спеціальні журнали й книжки, стежити за передачами по радіо й телебаченню, за політичним, громадським, культурним та спортивним життям, за технічним розвитком, володіти вмінням пошуку інформації в Інтернеті. Потрібно дивитися гарні фільми, бувати в театрі, на концертах, відвідувати музеї, виставки і спостерігати за власними переживаннями, оцінками сприйнятого, висновками, контролюючи власний духовний розвиток.
По-друге, належним чином дібраний зміст необхідно логічно розташувати. Логіка викладу змісту залежить передусім від провідного типу мовлення. Так, якщо це розповідь, то її будова складається з таких елементів: вступ, зав'язка, розвиток дії, кульмінація і розв'язка. Опис потребує спочатку передачі загального вигляду предмета, основного враження про нього, а потім дається характеристика окремих його частин, після чого може наводитися узагальнюючий описовий висновок. Роздум будується двояко: від загального до конкретного (дедукція) або від конкретного до загального (індукція). Якщо обирається дедуктивний виклад, то композиція роздуму така: спочатку формулюється теза, яка потім обґрунтовується доказами (аргументами), після чого наводиться висновок. При індуктивному викладі розв'язання певної проблеми спочатку дається аналіз низки фактів, явищ, предметів, на основі чого робиться узагальнюючий висновок.
По-третє, виклад змісту набирає стрункості, чіткості, прозорості, коли підпорядковується основній думці, а також коли тема розкривається повно і немає зайвих елементів, які її не стосуються.
По-четверте, багатство, глибину й стрункість викладу змісту промовець зможе забезпечити лише тоді, коли добере відповідне мовне оформлення, яке має бути правильним, виразним, доцільним, точним, багатим, свіжим, довершеним. 
Загалом цих вимог було б достатньо, якби певна тема розкривалася лише на письмі, але їх замало для усного виступу, для якого велике значення мають такі чинники, як врахування особливостей аудиторії за різними її характеристиками (вік, стать, професія, рівень обізнаності з темою виступу та ін.), особистість мовця (зовнішність, одяг, поведінка, характер, ставлення до життя), його жести, поза, міміка, а також дикція, тон, гучність мовлення, вміння зацікавити й утримувати увагу слухачів тощо. Досконалий за змістом, будовою і мовним оформленням текст можна виголосити невиразно, мляво, непереконливо і тим самим великою мірою ослабити його потенційні можливості впливу на слухачів. І навпаки: слабкіший за змістом текст може справити значно сильніший вплив на аудиторію, якщо промовець виголосить його майстерно.
Загалом існують чотири варіанти підготовки до виступу та його проведення:  
1) написати весь текст виступу, а потім прочитати його слухачам;
2) написати текст виступу, кілька разів прочитати його, а потім виголосити по пам'яті, коли-не-коли заглядаючи в рукопис;
3) підготувати лише коротенькі записи;
4) виступати без будь-яких нотаток. Рекомендуємо насамперед другий і третій варіанти. До першого й четвертого вдавайтеся лише зрідка (Іржі Томан).
Передусім необхідно точно визначити тему виступу і дізнатися про склад, кількість, вік, фах слухачів, рівень їх обізнаності з темою виступу.
Щоб виступ справив приємне враження, задумайтеся, що нового дізнаються з вашого виступу слухачі, чи зацікавляться хоча б ним. Щоб це сталося, аудиторія має повірити, що доповідач допоможе розв'язати виниклу проблему.
Починаючи підготовку до виступу, з'ясуйте мету, якої Ви хочете досягти: поінформувати, переконати, розважити чи спонукати до чогось слухачів.
Після цього найголовніше дібрати матеріал, що стосується обраної теми, осмислити його, вилучити зайве, впорядкувати, логічно його розташувати, виділивши композиційні частини, відшліфувати стиль, запам'ятати текст виступу і на завершення спочатку мовчки а потім і вголос проговорити, узгоджуючи з виділеним на виступ часом.
Найпередбачливіше чинить той, хто не тільки збирає відомості для конкретного виступу, але й постійно збагачує свої знання, систематично добираючи і впорядковуючи матеріал з різних галузей знань, які можуть знадобитися потім. Для цього необхідно визначити коло своїх інтересів і виробити звичку постійно збирати і впорядковувати важливу й цікаву інформацію в спеціальній картотеці. Якщо у вас є комп'ютер, то цю інформацію можна впорядковувати на жорсткому диску і на дискетах. При цьому не обминайте увагою тем, що стосуються особистих зацікавлень. Не забувайте вказувати джерело дібраного матеріалу.
Велике значення має добір товариства, з яким ви спілкуєтеся, книжки, які ви читаєте, вистави, які ви дивитеся. Чим вищі духовні запити має Ваше товариство, тим благотворніший вплив воно справлятиме на вас. Аналогічно слід читати лише хороші книжки, відвідувати спектаклі високого художнього рівня.               
Обдумуючи дібраний матеріал, напохваті тримайте блокнот і олівець чи ручку, щоб записати цікаві думки, що визріють в голові, які можна забути, якщо вчасно їх не занотувати. Особливу увагу приділіть формулюванню головної думки, якій підпорядковуються інші. Це допоможе вилучити зайве, надасть виступу чіткості, композиційної стрункості. Корисними в період обдумування вважають прогулянки на свіжому повітрі, чергування прослуховування «внутрішнього голосу» і міркувань вголос, які, на думку філософа Фіхте, впорядковують образи, загострюють абстрактні ідеї, поєднуючи розум і почуття, надаючи темі виступу чіткості і прозорості.
Коли в цілому задум виступу визрів, зафіксовуємо його у вигляді ключових слів, що утворюють каркас понять, на яких тримається публічний виступ. Потім на основі ключових слів записуємо у повному словесному обсязі головну частин виступу, розподіляючи її на мікротеми і оформляючи кожну мікротему в окремому абзаці. Між абзацами мають бути логічні переходи, що пов'язують мікротему абзацу з певною попередньою мікротемою чи головною думкою. Для переходів між окремими реченнями використовуємо сполучні слова та вирази типу: внаслідок цього, незважаючи на це, тому що, через те, крім того, натомість, по-перше, по-друге, з цього погляду тощо. Лише після завершення головної частини формулюємо вступ і висновки, в яких, зазвичай, подаються посилання на головну частину.
Закінчивши запис промови, корисно продовжити її вдосконалення, проглядаючи від початку до кінця і навпаки: від висновків до вступу. У ході таких переглядів міркуємо, як поліпшити композицію виступу, як зробити виразнішими, чіткішими, дохідливішими окремі фрази.
Наступний етап підготовки – запам'ятання промови. У першу чергу намагаємося зафіксувати в пам'яті план виступу, мету і основну думку, її зв'язок із частковішими думками, аргументами.
Завершуємо підготовку виголошенням промови у внутрішньому мовленні, а потім і вголос. Така ретельна підготовка забезпечить успіх публічного виступу.
Якщо планується короткий виступ, то підготовка спрощується, складаючись з таких основних етапів: збір матеріалу → ключові слова, що відображають основну частину виступу → вступ і висновки → перегляд цілого і виступ.

© 2005 Академия гражданской защиты Украины