|
Писемно-усна форма публічного мовлення, на етапі існування якої промовець повинен викласти свої думки письмово. Це необхідно для побудови логічно сформульованих понять, безперечної впевненості у власних судженнях та подальшого точного, ясного й стислого викладу їх перед аудиторією.
Це підтверджує й вислів Д. Карнегі: “Постійно занотовуйте всі роздуми, які спадають вам на думку, і весь час ретельно обдумуйте їх ... Записуючи, я відшліфовую як саму думку, так і її словесну форму... Значно легше аналізувати факти після їхнього попереднього запису: добре сформульована проблема – наполовину розв’язана проблема”.
Книжно-розмовна форма публічного мовлення характеризується впливом на мисленнєво-мовленнєву діяльність слухача з метою переконання й спонукання його до відповіді чи дії.
Розмовний аспект публічного мовлення виявляється в таких його якостях:
- безпосередність (спілкування віч-на-віч, у процесі якого здійснюється оперативна реакція мовця на стимули слухача);
- невимушеність (природність, розкутість спілкування) як необхідна умова встановлення контакту;
- емоційність спілкування (збудження пристрастей), що забезпечує виразність мовлення за рахунок доцільного використання вербальних і невербальних засобів.
Книжний характер публічного мовлення виявляється у:
- правильності (відповідності нормам літературної мови);
- точності (використанні слова у відповідності до його мовного значення);
- стислості (використанні мовних засобів, які найбільш яскраво виражають);
- виразності (використанні елементів художнього стилю);
- доцільності (тісний зв’язок пулічного мовлення з різними стилями літературної мови).
Звідси – красномовство в різних сферах спілкування (навчальне, офіційно-ділове, мітингове, публіцистичне, ораторське та ін.).
Підготовлено-імпровізований характер пулічного мовлення частіше зумовлений специфікою риторики, що підпорядкована системі законів, кожен із яких функціонує на певному етапі мисленнєво-мовленнєвої діяльності.
Процес створення публічного мовлення передбачає перш за все підготовчий етап, який закономірно зумовлює наступний – виконавчий, тобто успіх останнього залежить від якості першого. Лише за цієї умови оратор має можливість творити на етапі виконання – вільно реалізувати свій розумово-мовленнєвий продукт у різних варіантах. “Добре підготовлена промова – це на 9/10 вимовлена промова”. (Д.Карнегі).
|