|
|
Ще в стародавній Греції представники однієї із філософських шкіл дійшли висновку, що можливість виражати певний зміст різними мовними засобами дає змогу добирати їх у такий спосіб, щоб використовувати як засіб психічного впливу на слухача. Пізніше було розроблено велику кількість таких засобів, частина з яких використовується і в сучасній риториці.
«Фігурами мовлення називаються речення і групи речень, які, стаючи типовими формами, стало повторюються. Такими є найуживаніші влучні вислови. Вони необхідні, щоб зробити повідомлення коротшим, таким, що швидко запам'ятовується», – відзначив Карл Ясперс.
Існує багато їх класифікацій, але основними е дві групи: 1) стилістичні, або риторичні, фігури; 2) тропи.
До першої групи належать анафора та епіфора, паралелізм, антитеза, градація, інверсія, еліпсис, умовчання, риторичне звертання, риторичне запитання, короткі розповіді, повтор, пояснення рафінування, заклик, цитування, перехрещення, натяк, затягування, несподіванка, гра слів, вставка, передмова, попередження. До другої – епітет, порівняння, метафора, метонімія, синекдоха, гіпербола, іронія, алегорія, уособлення, парадокс, перифраз.
Основні функції зазначених фігур мовлення – це вплив на слухача, привернення й утримування його уваги, зацікавлення змістом промови, надання мовленню образності, переконливості, вишуканості і краси.
|