|
|
Учень Сократа Платон продовжив ідеї свого вчителя і став тим відомим у риториці, що вимагав від неї знання об'єкта, який вона обслуговує. Це знання мало бути не легким поверховим знайомством із предметом розмови, а осягненням його глибинної суті.
Платон протиставив релятивізму софістів онтологію як учення про буття, осягнене розумом. Він одним з перших звернув увагу риторів на психологію слухачів і розробив теорію сприймання, пов'язав логіку зі знанням душі. На реакцію слухача ритори звертали увагу й раніше, але Платон вимагав вивчати її, систематизувати й бачити в ній не тільки суб'єктивне сприйняття, а й пізнавати причинну зумовленість. Софісти прагнули вправно говорити про те саме по-різному. Істинність речей не була їхньою метою. Платон же визначив критерій правильності висловлювань у процесі логічних міркувань про предмет.
Велике значення для історії риторики мають праці Платона про великих ораторів, його попередників і сучасників. Він трансформував усний діалог Сократа в жанр писемної мови і ввів діалогічну прозу в грецьку літературу. З аналітичної ідеї Платона пізніше розвинулися наукові методи аналізу і синтезу.
Але треба пам'ятати, що Платон, великий мислитель, філософ істинності і пристрасний мораліст, жив уже в інший час, ніж оратори, про яких писав, у період занепаду афінської демократії, коли формувалася ідея тоталітарної держави, виникала потреба монополії на істину. І Платон, мов на замовлення, починає творити державну релігію і культуру. Якщо в діалогах "Протагор", "Горгій", "Федр" та "Софіст" він воює з софістами, вважає неправильним віддавати владу в руки красномовців, то в "Політиці", "Державі", "Законах" він уже висловлює думку про те, що треба в державі взагалі заборонити публічні виступи.
Платон заснував у саду грека Академа школу, яка називалася академією, а її учні – академіками. У ній надавалася перевага усним формам викладання, писемна мова вважалася художнім відгуком живої усної мови. Проіснувала ця академія дев'ять віків. Найславетнішим з когорти учнів Платона був Арістотель.
|