|
|
Виникло воно в Давній Греції у зв’язку з необхідністю апологій – промов на захист, які для населення писали логографи – спеціальні майстри своєї справи. Тоді не існувало ані державного звинувачення, ані попереднього слідства. У пору існування родового полісу суд вершили вожді – царі. З утворенням античної державності роль судді взяла на себе держава, відкинувши сваволю полісного суду. Кожний міг звинуватити будь-кого у злочині. Захищатися ж мусила людина сама, виклавши красномовно перед судом аргументи захисту. Логографи (писці, які писали захисні промови) з’явилися тому, що не кожен міг себе оборонити.
Судова промова мала приблизно таку структуру: вступ, в якому прагнули схилити на свій бік суддів; оповідь (виклад фактів справи з погляду того, хто виступає); докази своєї правоти й полеміка із супротивником, якого чорнили, скільки могли; висновок. Вступ і висновок були типовими шаблонами, на зразок тих, що у нас практикуються в шкільних творах донині. Існували навіть збірки-трафарети таких вступів і висновків.
Римляни основну надію покладали на суд та юридичні норми. Створивши (12) дванадцять так званих таблиць (V ст. до н.е.) та систему коментарів до них, римляни заклали основи сучасного законодавства цивілізованих країн (наприклад, у Візантії це право успадковано в “Кодексі” імператора Юліана).
Сучасний суд багато в чому відрізняється від судочинства античної пори. Сьогодні це складна процедура, учасники якої чітко розподіляють ролі: прокурор, адвокат, свідки і т.д. Античний “захист самого себе” поступився об’єктивному вивченню особистості підсудного й обставин справи. Кожне слово тут має бути вагомим і точним, особливо в суді першої інстанції, важливою складовою якої є дебати. Успіх справи, торжество справедливості залежить від того, хто виступає в суді, від відповідної підготовки судочинця. Дуже важливо, щоб усі, кому надається слово в процесі, мали відповідну риторичну підготовку.
Сьогодні усе це звучить більш ніж актуально. Криміналізація життя, породжена низкою певних обставин нашого сьогодення, ставить перед громадянами України завдання побудови міцного заслону на шляху злочину, створення основ правової держави.
Усе це значно підвищує роль риторики у встановлені норм права та суспільної гармонії. Особливої уваги потребує підготовка судової промови. Важливо визначити її предмет, види та функції, специфіку словесного оформлення.
“Судова промова – це промова, звернена до суду, інших учасників судочинства та присутніх при розгляді кримінальної, цивільної чи адміністративної справи, що містить висновки відносно тієї чи іншої справи” / Молдован В.В. Судова риторика. – К.,1998. с. 33/.
П. Сергеїч (Пороховщиков) у книзі “Искусство речи на суде” наголошує на потребі вирішення загальнориторичних питань: чистоти мови, її якості; непотрібності витончених, заплутаних зворотів; пафосу; уваги слухачів.
Судова промова повинна ефективно впливати на суд, допомагати формуванню переконань суддів і присутніх у залі суду громадян.
Важливим моментом кожної судової промови є її моральне підґрунтя. На думку відомого юриста А. Коні, характерними рисами обвинувача мають бути: спокій, коректність прийомів звинувачування, відсутність особистого роздратування. На його думку, особливо важливо уникати лицедійства в голосі, жестах і манері триматися на суді, а також відвертого паплюження людини. Система доказів, що базується на суворій логіці, має відповідати моральному пафосу суду.
У суді виступають з промовами прокурор та адвокат. Як правило, визначають прокурорську (звинувачуючу) та адвокатську (захисну) промови. Іноді в судових суперечках беруть участь громадський обвинувач і захисник, цивільний позивач і цивільний відповідач (або їхні представники); потерпілий та його представник; нарешті – підсудний, у ролі захисників якого можуть виступати його близькі родичі, опікуни чи піклувальники.
Призначення судової промови – висвітлити громадську точку зору відносно визначеного злочину та особи підсудного.
|