|
|
Класична риторика – мистецтво переконувати – реалізується через такі основні поняття : логос, етос, пафос, топос.
Логос. У давньогрецькій мові слово logos означало такі дві групи понять: а) слово, мова, мовлення; і б) поняття, думка, розум, а точніше – єдність цих понять обох груп. Це відбилося у значеннях сучасних слів з коренем лог-, які зосереджені в основному у сфері логіки (науки про закони і форми мислення) та мовознавства: логічний наголос, логічне судження, логічне мовлення тощо.
У класичній риториці логос покликаний був воєдино представляти думку і слово, що означало: слово має зміст, думку, воно має йти від розуму й до розуму.
У сучасній риториці логічність – основна ознака промови і тексту.
Етос, що в грецькій мові (ethos) означало звичай, звичка, характер, норов ( від нього походить і сучасне слово етика).
Етос є основою формування риторичного ідеалу.
Розвиваючи засади античної риторики, Феофан Прокопович подавав етос риторики як види чеснот: мудрість, справедливість, хоробрість, поміркованість. Кожна з цих чеснот описувалася як комплекс рис промовця, правил поведінки і дій, які вдосконалюють мораль та етику особистості.
В усі віки цінувалися високі помисли, чисте серце, щира душа оратора.
Пафос (від гр. pathos - почуття, пристрасть) – це вольове, інтелектуальне, емоційне устремління мовця (автора), яке виявляється і в процесі мовної комунікації, і в його продукті – тексті. “Ми можемо позначити словом Pavos ті визначальні сили, які ... живуть у людських грудях і рухають людську душу в її найпотаємніших глибинах...
...Пафос утворює справжнє царство мистецтва: його втілення є головним як у творі мистецтва, так і в сприйнятті останнього глядачем, бо пафос зачіпає струну, яка знаходить відгук у кожному людському серці. Пафос хвилює, тому що він є могутньою силою людського існування (Г. Гегель “Лекції з естетики”).
Пафос є фактом життя. Певні справи, погляди, ідеї можуть настільки оволодівати особистістю людини, що стають пристрастю (пафосом) її життя, творчої чи суспільної або виробничої діяльності. Проблема пафосу як поняття риторики постає в розмежуванні пафосу самого мовця, тобто його особистих почуттів, що виливаються в промові, і того пафосу, що досягається мовними засобами, який іде до слухачів від тексту.
Критерії істинності (логос), критерій щирості (етос), критерій відповідності мовної поведінки (пафос) – це три основоположні категорії класичної риторики, успадковані й іншими філологічними (і не тільки) науками як три важливі наукові критерії.
Топос (гр. topos – місце), топіки – це риторичне поняття, що означає загальні місця у промові. До них належать найтиповіші мовні ситуації та описи їх, які легко запам’ятати і які майже в усіх мовців однакові (Моя сім’я; У магазині; У транспорті тощо). Антична риторика розробляла заголовки до топосів (логограми) та схеми, які легко можна було застосовувати до аналогічних ситуацій.
Індивідуально-оригінальним є те, що перебуває поза топіками. Але існує певна пропорційність між топосом і оригінальністю у промові. Наявність топосів підкреслить красу й доцільність оригінальних висловів.
Людина, яка не орієнтується в топосі, ставить зайві, недоречні або неконкретні запитання.
|