|
|
У класичній давньогрецькій риториці Демосфен став вершинною постаттю, її символом. Цьому сприяло те, що більшого патріота, як він, серед ораторів Стародавньої Греції не було. Саме патріотичне почуття надихало його на досягнення вершин в ораторському мистецтві. В особистому житті Демосфену довелося зазнати чимало прикрощів. Він рано залишився сиротою, а нахабні опікуни ошукали його. Ставши повнолітнім, Демосфен пішов у науку до відомого оратора у спадкових справах Ісея і згодом почав відстоювати свої права на спадщину. Процес він виграв. Набувши в такий спосіб певного ораторського досвіду, Демосфон став логографом, але у виступах перед великою аудиторією його спіткала невдача. Погана дикція, нервовий тік плечей, уривчасте дихання не подобалися слухачам. Це пригнічувало Демосфена. За порадою свого вірного приятеля актора Сатира молодий оратор облаштував у підземеллі приміщення для занять і щоденно виробляв у собі артистизм, удосконалював дикцію, змінював голос. Усе своє життя він підпорядкував меті стати прекрасним оратором. Заради цього невтомно працював, аналізував виступи, діалоги, промови інших ораторів, шукав свою форму виразити ту саму, що й вони, думку. Оскільки в Афінах навіть судовому оратору доводилося виступати на площі перед тисячами суддів-слухачів, а Демосфен мріяв стати політичним оратором і виступати перед набагато чисельнішими Народними зборами, тому він почав загартовуватися й фізично, завжди сумлінно готувався до промов, не виступав без попередньої підготовки, відповідав перед грецьким народом за кожний свій вислів.
Цей пристрасний прихильник демократії і палкий патріот Афін перемагав щирістю й безкорисливістю, бо не мав ні політичної, ні фінансової, ні військової влади, але добре розумівся в зовнішній політиці і свої пропозиції проводив, як постанови, через Народні збори і раду п'ятисот. Він був радником з міжнародних справ, брав участь у дебатах і посольських делегаціях, мав талант дипломата, аналітика, публіциста.
Свій політичний пафос Демосфен спрямував на боротьбу з тиранією та захист демократії і вважав, що "не слово і не звук голосу цінні в ораторі, а те, щоб він прагнув до того, що й народ, і щоб ненавидів чи любив тих, кого. ненавидить чи любить батьківщина". Намагаючись об'єднати еллінський світ, оратор виступив проти македонського царя Філіппа, який хотів прихопити частину демократичної Греції. Гнівними посланнями проти нього Демосфен започаткував у риториці окремий жанр – філіппіки. У його філіппіках і досі читаємо актуальні думки: "Всякий цар або тиран є ворогом свободи і противником законів": "Не підкоряй собі закони, а підкоряйся їм сам: тільки цим зміцнюється народовладдя" та ін. Опора на закон – ось, на думку оратора, головний фундамент демократії й основа народоправства.
Демосфен вступає в багаторічну боротьбу з прихильником царя Філіппа оратором Есхіном. До високої політичної патетики він у своїх промовах додає інвективну лексику, використовує дотепний прийом претериції, який полягає в тому, що оратор спочатку ніби відмовляється від суперечки, обіцяє не звинувачувати опонента, а насправді потім нападає на нього. У звинувачувальних промовах Демосфен поєднує елементи урочистої політичної мови і мови майдану, вулиці, майстерно вплітає елементи народної сміхової культури, грубуваті жарти. Так, перемоги македонського царя він пояснює не його мудрістю чи силою, а зрадою грецьких політиків:
“...бо в Елладі в ту пору – та й не десь в одному місці, а повсюдно – зійшов такий урожай зрадників, хабарників та інших святотатців, що подібного ніхто й не пригадує. Ось із цими спільниками та помічниками він ввергнув еллінів, що здавна ворогували між собою, у ще зліші свари; одних обдурив, інших купив подачками, ще інших улестив усякими посулами і так роз'єднав усіх, хоча найкраще було б не давати йому такої сили”.
На жаль, слушність думок Демосфена підтверджується через два тисячоліття сучасною політичною ситуацією і в Україні.
Політичні промови видатного оратора (серед них вісім філіппік) були майстерно побудованими й переконливими. Це визнавали навіть вороги. Розповідають, що цар Філіпп Македонський, прочитавши третю філіппіку Демосфена, сказав: "Якби я слухав Демосфена, то сам би подав голос за нього як за переможця в боротьбі проти мене". Коли на суді він переміг уже згадуваного суперника Есхіна, той не схотів платити штраф і подався у вигнання на острів Родос, де організував школу риторики. Одного разу учні попросили його виголосити промову. Оратор охоче задовольнив їхнє бажання. Промова була прекрасною, і учні здивовано запитали, чому ж після такої промови їхній учитель перебуває у вигнанні, він мав би бути переможцем. На що Есхін відповів: "Якби ви чули, як говорив Демосфен, ви б про це не запитували".
До Демосфена грецька риторика вже мала чимало технічних напрацювань. Скориставшись деякими з них, він доповнив арсенал риторичної техніки власними засобами: жвавістю думки, дотепністю, іронією, пародіюванням, етичними антитезами, риторичними запитаннями.
Членування періодів, довгі склади і ритми, евфонія кінцівок робили мову Демосфена плавною і приємною. Чітко виділялися логічні наголоси, ключові слова ставилися на початку або в кінці періода і повторювалися, створюючи риторичну фігуру анафори.
Улюбленими тропами Демосфена були метафора й гіпербола. Не цурався він і фігури умовчання, ніби запрошуючи слухачів продовжити думку.
Демосфена греки шанували не тільки за те, що він багато і прекрасно виступав (збереглося 60 промов), а й за те, що свої виступи підтверджував благородними вчинками. Один з них опише Плутарх. Цар Філіпп захопив Елатію і Фокіду, афіняни злякалися й розгубилися, ніхто не наважувався піднятися на ораторський поміст. Тоді на нього зійшов Демосфен, закликав об'єднатися з Фівами, вселив у народ надію, взяв на себе посольський обов'язок виїхати у Фіви, щоб домовитися спільно виступити проти Філіппа. Фіви приєдналися до Афін і разом перемогли Філіппа.
Рада п'ятисот і весь народ постановили увінчати Демосфена золотим вінком за вірність вітчизні і народу. Оратор звернувся до присутніх зі словами:
“Чого тільки зі мною не бувало: мене вимагали стратити, мене страхали помстою... мені погрожували, мене пробували підкупити, на мене натравлювали ось цих гидких тварюк – але, незважаючи ні на що, моя вірність вам була незмінною. Чому? Та тому, що, ледве ступивши на державне поприще, я одразу вибрав для себе прямий і чесний шлях – берегти і невпинно примножувати силу й успіхи вітчизни. Така моя служба”.
Кінець ораторської кар'єри й життя Демосфена був таким же незвичним, як і початок.
Афіни програли війну зі спадкоємцями Олександра Македонського і підписали з ними тяжкий мир. Народні збори змушені були винести смертні вироки тим ораторам, які закликали воювати з Македонією. Оратори втекли в храми, але були знайдені й закатовані. Демосфена прихистили служителі храму Посейдона, однак актор-трагік Архій знайшов його там. Демосфен висміяв Архія за сценічні провали, попросив трохи часу, щоб залишити письмові розпорядження, а сам зайшов у святилище, підніс до губ тростинову паличку, якою писали давні греки, прикусив її і впав отруєний біля вівтаря.
|